МІНІСТЕРСТВО
КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА
ДЕРЖАВНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА
ім.
В.Г.КОРОЛЕНКА
КОРОЛЕНКІВСЬКІ
ЧИТАННЯ 2005
Матеріали
науково-практичної
конференції
ХДНБ
7
жовтня 2005 р.
Харків
ХДНБ 2005
ББК Ч734 (4Укр) 751.152 я431
УДК 027 (477) (063)
К 68
Короленківські читання: Матеріали наук.-практ. конф.
/ Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка; Уклад. Л.М.Баг-рянцева. – Х., 2005.
– 121 с.
Збірник містить повідомлення щорічної науково-практичної конференції
"Короленківські читання". У її роботі взяли участь працівники ХДНБ
ім. В.Г.Короленка та представники бібліотечної громадськості міста.
Матеріали конференції висвітлюють результати наукової та дослідної роботи й
зацікавлять фахівців бібліотечної справи, науковців, студентів.
Укладач Людмила Михайлівна Багрянцева
© Харківська державна наукова
бібліотека ім. В.Г.Короленка, 2005
У поточному році відділу організації науково-дослідної роботи (ВОНДР)
виповнюється 30 років. На минулорічній науково-практичній конференції
"Короленківські читання" було представлене повідомлення, де
висвітлено його історію та охарактеризовано основні напрямки діяльності. У
назві відділу недаремно присутнє слово "організації". Фахівці ВОНДР
не тільки здійснюють наукові дослідження, але допомагають у їх проведенні
функціональним відділам бібліотеки, адже згідно з "Положенням про наукову
роботу ХДНБ ім. В.Г.Короленка" науково-дослідна робота є обов'язковою
для всіх її структурних підрозділів.
У цьому повідомленні йтиметься про результати роботи, здійсненої фахівцями
ХДНБ ім. В.Г.Короленка, з 1991 року,
– року, коли Україна стала незалежною.
Так, особливістю науково-дослідної діяльності ХДНБ
ім. В.Г.Короленка у 1991–1995 роках стала її спрямованість на проведення локальних досліджень прикладного
характеру. Це пов'язане перш за все з тим, що соціокультурні зміни, відсутність стабільності,
брак коштів не сприяли розгортанню широкомасштабних комплексних досліджень.
Хоча деякі дослідження, розпочаті як локальні, згодом набули регіональ-ного
характеру.
В цілому тематика досліджень була багатоплановою та різноманітною.
Найбільшої уваги надавалося вивченню питань, що постали перед бібліотекою у зв'язку
з розвитком ринкових стосунків, впровадженням у її діяльність нових форм і
методів. На перший план вийшли питання створення національного книжкового
репертуару, вивчення краєзнавчих та україно-знавчих фондів, відтворення
історичного минулого бібліотек Харківщини та історії ХДНБ ім. В.Г.Короленка,
особливо
в 1996 році, під час підготовки до святкування її 110-річчя.
Разом з тим зберігалася спадкоємність в основній тематиці досліджень, яка
передбачала удосконалення форму-вання та використання бібліотечних фондів і
каталогів, вивчення читання і читацьких потреб на книгу та інформацію,
вдосконалення організації обслуговування читачів. Протягом 1991–1995 років було
здійснено 24 наукових дослідження, результати яких висвітлені в 61 публікації.
У 1996–2000 роках посилились координаційні зв'язки ХДНБ ім. В.Г.Короленка з
іншими бібліотеками та установами. За ініціативою ХДНБ при Харківському
бібліотечному товаристві було створено секцію з історії бібліотечної справи та
бібліотекознавства, яка організувала вивчення історії бібліотек Харкова та
області.
На замовлення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних
цінностей, створеної при Кабінеті Міністрів України, ХДНБ ім. В.Г.Короленка
взяла участь у всеукраїнському дослідженні "Реституція бібліотечних
фон-дів". На замовлення харківських художнього та історичного музеїв
вивчалася тема "Видання з історії Харківського худож-ньо-промислового
музею у фондах ХДНБ ім. В.Г.Короленка", присвячена 110-річчю цього
унікального закладу культури. На замовлення Харківської єпархії було проведено
дослідження "Історія Харківської єпархії: До 200-річчя заснування".
Всього у 1996–2000 роках відділами ХДНБ ім. В.Г.Ко-роленка було здійснено
30 наукових досліджень, за їх резуль-татами підготовлено 187 публікацій.
У ці роки в науково-дослідній роботі бібліотеки з'явили-ся
нові важливі теми. Це – питання управління бібліотекою, аналіз кількісного та
якісного складу бібліотечних кадрів, автоматизація бібліотечних процесів та
удосконалення бібліотечних технологій. Необхідність їх вивчення була викликана
новаціями, що з'явилися в країні і в бібліотечній галузі, хоче інколи нове – це
добре забуте старе. Зокрема, розгляд змін, що відбулися в системі управління
ХДНБ протягом всієї її історії, показав, що основною метою управ-ління на
початку діяльності був пошук засобів для функціо-нування бібліотеки, оскільки
цільових асигнувань від місцевої влади вона не отримувала. Ця робота велась досить ефективно, адже
бібліотека успішно розвивалася і постійно перебувала в центрі культурного і
наукового життя нашого міста. Її аналіз дозволив зробити деякі висновки щодо
запровадження в ХДНБ ім. В.Г.Короленка системи платних послуг.
Одним із основних факторів, що визначає майбутнє бібліотеки, є
запровадження та використання новітніх техноло-гій, отже, важливим завданням
НДР є вивчення того впливу, який вони здійснюють на формування та використання
інфор-маційних ресурсів. У 1996 році в ХДНБ було проведено дослідження
"Автоматизація бібліотеки і шляхи перебудови бібліотечно-інформаційного
обслуговування", яке стало пер-шою ластівкою серед численних наступних
досліджень, прис-вячених питанням комп'ютеризації бібліотеки.
Так, у 2001–2005 роках вивчалися такі теми: "Документи на електронних
носіях у фондах ХДНБ ім. В.Г.Короленка: організація та використання",
"Обробка документів в автома-тизованому режимі",
"Інтернет-центри публічних бібліотек як засіб розширення бібліотечного
сервісу", "Портрет користувача Інтернет-центру ХДНБ ім.
В.Г.Короленка", "Електронні інфор-маційні ресурси публічних бібліотек
Східної України", "Елект-ронні інформаційні ресурси наукових
бібліотек Харкова: склад та використання", "Бібліотечні ресурси
України в Інтернет", "Віртуальна довідка в бібліотеках України".
До цієї тематики можна також віднести дослідження "Формування
розподіленого бібліотечного фонду м. Харкова з урахуванням регіональних
потреб", що здійснювалася на основі аналізу зведеного електронного
каталогу періодичних видань, створеного провідними бібліотеками нашого міста.
Характеризуючи НДР бібліотеки, виконану в 2001–
2005 роках, не можна не назвати ще один її важливий напрямок – участь у
всеукраїнських дослідженнях, які організує і прово-дить Національна
парламентська бібліотека України, та дослідження на замовлення.
У 2002 році ХДНБ вивчала читання художніх та публі-цистичних творів у
бібліотеках України на замовлення редакції журналу"Українська
культура". Для підготовки відомостей до банку даних "Українська
бібліотечна серія" на замовлення НТБ України було проведено дослідження
"Пріоритети у попиті читачів ХДНБ", яке дозволило надіслати до НПБУ
списки художніх та публіцистичних творів
(645 назв) та книг з украї-нознавства, літературознавства, мовознавства, історії,
культури та релігії України (234 назви), які бажано видати в українській
бібліотечній серії.
За рекомендацією НПБ України в 2003 р. бібліотека здій-снила дослідження
"Комплектування обов'язковими примір-никами документів України: повнота їх
надходження до ХДНБ ім. В.Г.Короленка". Було вивчено видовий та тематичний
склад документів, одержаних як обов'язковий примірник, виявлено
прогалини в його складі.
У 2004 році за програмно-методичною документацією, підготовленою НПБУ, було
здійснено вивчення незадоволе-ного читацького попиту на вітчизняну книжкову продукцію.
В ході дослідження було опитано 150 користувачів бібліотеки та 50 її
працівників, проаналізовано 224 листки обліку незадово-лених читацьких запитів
на книжки українських видавництв. Результати дослідження "Пріоритети у
попиті читачів ХДНБ" викладено в повідомленні на конференції
"Короленківські читання" 2003 року, а підсумки двох останніх
досліджень – в повідомленнях минулорічних "Короленківських читань". У
2006 році ВОНДР планує видати збірку, до якої увійде аналітичний огляд
науково-дослідної роботи ХДНБ ім. В.Г.Ко-роленка, здійсненої у 2001–2005 роках.
Цей матеріал дасть змогу всім, хто зацікавлений у подальшому розвитку
науково-дослідної роботи у бібліотеках Харкова, більш детально ознайомитися з
дослідженнями, проведеними в ХДНБ.
Відділ україніки ХДНБ ім. В.Г.Короленка є основним
осередком, що забезпечує збирання, збереження та запровад-ження в науковий і
культурний обіг українознавчих докумен-тів. Його робота (розпочата в 1906 році,
тоді він мав назву "український відділ", і поновлена у 1993 році)
тісно пов’язана з діяльністю наукових інституцій з відновлення історичної пам’яті України.
Першою ластівкою науково-дослідної роботи відділу можна
вважати виданий у 1912 році друкований каталог українських книг, в якому описано і систематизовано 3000
назв книг. Це був перший друкований каталог
українських книг, виданий в Україні.
Сьогодні відділ україніки – це комплексний
багатофунк-ціональний відділ. Одним з пріоритетних напрямків його роботи є
проведення локальних та участь у державних наукових дослідженнях, зорієнтованих
на актуальні проблеми українознавства та краєзнавства, бібліотекознавства та
бібліографії.
Національним надбанням можна вважати 26-томну "Історію
міст і сіл Української РСР", що була видана в 60 роках минулого століття.
Це була перша фундаментальна історична праця, кожний том якої був присвячений
окремій області України і висвітлював історію її населених пунктів, а їх на той
час налічувалося майже 40 тисяч. Важлива роль у збиранні матеріалів для
написання нарисів для Харківського тому нале-жала тоді ще краєзнавчому відділу
ХДНБ. З залученням інших бібліотек області були виявлені краєзнавчі матеріали, розкрито зміст місцевої
періодичної преси, довідкової літератури історичного, біографічного,
топонімічного напрямків. Відтоді в суспільстві відбулися значні політичні зміни
– Україна стала незалежною державою. Тому на порядку денному постало питання
перевидання "Історії міст і сіл...". На допомогу укла-дачам нового
видання в 2004 році відділ україніки підготував
бібліографічний покажчик
"Історія міст і сіл Харківської області" (у 2 частинах), в
якому систематизовано близько
5 тисяч документів.
Серед найбільш значних наукових досліджень загально-державного
характеру, які проводилися у відділі, слід також назвати участь у розробці теми
"Українська книга та періо-дичні видання у фондах бібліотек та музеїв
системи Мініс-терства культури і мистецтв України 1574–1923 рр.)". Основна
мета цього дослідження полягала у виявленні, систематизації та описі
української книги у вказаних хронологічних рамках шляхом створення
"Друкованого зведеного каталогу" (ДЗК), який стане складовою частиною
національного бібліографіч-ного репертуару. ХДНБ – один з найбільших фондоутриму-вачів
України, тому питому вагу ДЗК складатимуть відомості про її книжкові скарби.
Роботу зі створення ДЗК було розпочато в 1995 році. За цей період
проаналізовано всю украї-номовну, російськомовну та іноземномовну частини фонду
ХДНБ у названих хронологічних межах. Здійснено бібліо-графічний аналіз книг,
періодичних і продовжуваних видань за видовою структурою. Головним виконавцем
та координатором цієї роботи в ХДНБ став відділ україніки, співвиконавцями у складанні ДЗК є також ВІЛ та ВРВР. Активну
допомогу надає ВЗФ. Наслідком роботи стали друковані каталоги "Книги
укра-їнською мовою у фондах ХДНБ ім. В.Г.Короленка" (6 вип.),
"Українська преса у фонді ХДНБ ім. В.Г.Короленка" та
"Укра-їнські періодичні видання у фонді ХДНБ ім. В.Г.Короленка"
(3 вип.) Укладачі друкованих каталогів намагалися зробити їх максимально
інформативними. Повний бібліографічний опис документів здійснено після
порівняння всіх примірників, що наявні в бібліотеці, з максимальним збереженням
відомостей, зазначених на титульному аркуші, в змісті та особливостей правопису
того часу. Великої пошукової роботи з залученням численних довідкових видань
вимагало розкриття псевдонімів та криптонімів, встановлення часто відсутніх на
титульному аркуші місця і року видання документа, джерела відбитку або
передруку, визначення мови, вжитої у тексті, та багато іншого. Ці посібники
стали не лише своєрідними путівниками по фондах ХДНБ ім. В.Г.Короленка, але й
значним внеском до українського бібліографічного репертуару. Каталоги стали
вагомою довідковою і науковою базою для подальшої бібліографічної та
інформаційної роботи. З їх використанням підготовлено низку універсальних,
тематичних, персональних бібліографічних покажчиків. Здійснений бібліографічний
облік українського фонду дозволив розкрити його зміст у публі-каціях:
"Видання товариства "Просвіти" у фондах ХДНБ
ім. В.Г.Короленка", "Джерело національної бібліографії",
"Біб-ліографічний путівник по українському газетному фонду Харківської
державної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка (1917–1923 рр.)",
"Національний бібліографічний облік – най-важливіший напрямок
діяльності", "Участь ХДНБ у створенні репертуару національної
книги" та ін. Другий етап цього дослідження передбачає бібліографічний
аналіз нотних та картографічних видань.
Вивчення українського фонду впливає на політику
формування підсобного фонду відділу україніки та сприяє удосконаленню ДБА
бібліотеки.
Українська книга була також у центрі уваги локального
дослідження "Екстеріорика з фондів Українсько-канадської бібліотеки".
У травні 1995 року ХДНБ ім. В.Г.Короленка одер-жала в дарунок від Товариства
друзів України (Канада) Українсько-канадську бібліотеку (УКБ) – майже десять
тисяч примірників книг і періодичних видань українською та іноземними мовами.
За перспективним планом роботи відділу україніки ця бібліотека повинна стати
основою для створення в ХДНБ ім. В.Г.Короленка колекції української
екстеріорики. Саме це спонукало розпочати в 1998 році у відділі багато-етапне і
всебічне дослідження фонду Українсько-канадської бібліотеки. Воно ставило за
мету виявити цінність фонду УКБ та накреслити перспективи створення фонду
екстеріорики в ХДНБ на базі УКБ. На першому етапі дослідження був
проаналізований склад фонду, виявлено перші та прижиттєві видання, книги з
автографами та екслібрисами, а також лакуни, наявні у фонді. На другому етапі
проведено вивчення окремих назв творів друку, на підставі якого було доповнено
картотеку лакун у фонді екстеріорики УКБ. Детальний галузевий та тематичний
аналіз видань, представлених у фонді УКБ, дозволив створити такі картотеки:
"Видавництва української діаспори", "Видання з автографами та
екслібрисами", "Перші прижиттєві видання у фонді
українсько-канадської бібліотеки", "Книжкова графіка української
діаспори" та зібрати дані для наукових публікацій. За наслідками
дослідження було підго-товлено узагальнюючі матеріали, повідомлення на наукових
конференціях. Зокрема, у 2000 році проведено науково-практичну конференцію
"Бібліотека канадсько-українського центру: досвід роботи та тенденції
розвитку", на якій були обговорені питання щодо організації фондів
екстеріорики; використання їх у бібліографічній та науково-дослідній роботі.
Розглянути сучасний стан і перспективи розвитку фонду екстеріорики був
покликаний "круглий стіл", проведений у вересні 2005 року.
Великий інтерес викликав виступ співробітника відділу
"Особисті книжкові колекції та особові фонди діячів україн-ської діаспори
в бібліотеках та архівах України" на науковій конференції в
Києво-Могилянській академії на тему: "Книги з особистих бібліотек діячів
української діаспори у фонді бібліотеки екстеріорики ХДНБ ім.
В.Г.Короленка", підготов-лений за матеріалами дослідження. Шляхи створення
і перс-пективи функціонування бібліотеки екстеріорики в ХДНБ було розглянуто на
вченій раді ХДНБ ім. В.Г.Короленка. Аналіз фонду УКБ супроводжується постійним
його розкриттям шляхом укладання каталогів виставок та інших бібліогра-фічних
видань, серед яких "Харків і харків’яни у виданнях української
діаспори" (1999), "Історія Української православної церкви у виданнях
української діаспори" (2003), Шевченкіана української діаспори"
(2004) та інші. У подальших планах відділу – впровадження результатів цього
дослідження: попов-нення фонду екстеріорики згідно з визначеними джерелами,
ліквідація виявлених лакун і максимальне його розкриття всіма засобами.
Одним з головних напрямків дослідницької роботи від-ділу
залишається створення наукового підґрунтя для подаль-шого розвитку
бібліотечного українознавства і краєзнавства як його складової частини. Вивчити
питання організації краєз-навчих фондів, використання їх у бібліотечній та
науково-дослідній роботі, популяризації цих документів дозволило локальне
дослідження "Краєзнавча робота ХДНБ: історія і сьогодення", в
результаті якого було започатковано бібліогра-фічну серію "Краєзнавці
Слобожанщини”.
Протягом кількох років вивчається тема "Історія
Слобо-жанщини: бібліотечний аспект", що дало змогу узагальнити історичний
досвід бібліотек, запровадити в бібліотечну прак-тику найбільш доцільне з
нього, зробити певні висновки, накреслити перспективи подальшого розвитку.
Наприклад, вивчення питання про розподіл функцій з краєзнавчої роботи в
історичному аспекті між провідними бібліотеками міста дозво-лило підготувати
виступ на міжнародному семінарі "Біблітечне краєзнавство: нові технології"
з новими пропозиціями. У рамках цього дослідження було підготовлено низку
фунда-ментальних науково-допоміжних покажчиків історико-краєз-навчої тематики.
Найцікавішими з них є посібники: "Історія Слобідської України",
"Історія Харківської єпархії: До 200-річчя заснування" та інші. До
350-річчя нашого міста укладено бібліографічний покажчик про місто та визначних
харків’ян "Харків ХХ століття [у 2-х частинах], який містить майже 11 тис.
бібліографічних записів.
З метою глибокого вивчення історії розвитку і досвіду
роботи однієї з найбільших книгозбірень України, введення у науковий обіг
інформації про основні проблеми, напрямки і масштаби її діяльності проводиться
локальне дослідження "Історія ХДНБ ім. В.Г.Короленка: до 120-річчя
заснування", в якому беруть участь майже всі відділи бібліотеки. За
резуль-татами цього дослідження відділ україніки розробляв наукову тему
"Д.І.Багалій і ХГБ ", передбачається підготовка спогадів до
меморіального фонду, а також укладання бібліографічного покажчика, який систематизує
видання бібліотеки, численну наукову і публіцистичну літературу про її
діяльність на різних етапах розвитку.
Зміцненню інформаційного потенціалу ХДНБ з питань
українознавства шляхом використання електронних ресурсів сприяла участь відділу
в дослідженнях "Документи на елект-ронних носіях у фондах ХДНБ ім.
В.Г.Короленка" та "Бази даних ХДНБ ім. В.Г.Короленка: організація та
використання". Результатом стало обговорення теми "Харківський
регіональ-ний портал" на засіданні за "круглим столом",
організованому для бібліотечних спеціалістів міста.
Вивчення читацького попиту, спостереження змін у скла-ді
основних груп читачів і тенденціях читання було в центрі уваги дослідження
"Інформаційні потреби користувачів з позицій моніторингу".
Відзначаючи істотний обсяг науково-дослідної роботи,
проведеної відділом, слід підкреслити, що вона охоплювала всі напрямки
діяльності і була спрямована на їх оптимізацію. За результатами досліджень
проводилися науково-практичні кон-ференції з залученням працівників різних
систем та відомств, науковцями ХДІК, представниками наукової громадськості не
тільки нашого міста, "круглі столи", засідання вченої ради та інших
дорадчих органів бібліотеки, готувалися звіти, публіка-ції та бібліографічні
посібники, створювалися банки факто-графічних та бібліографічних даних. У
планах НДР відділу – подальша розробка актуальних питань бібліотечного
україно-знавства, розширення регіональних досліджень.
Болонська конвенція (1999)
визначила пріоритети Зони Європейської вищої освіти в межах до 2010 року. Вона
сприяє виробленню європейського бачення у вищій освіті, особливо стосовно
розвитку навчальних планів, схем мобільності, спіль-них програм навчання,
практичної підготовки й впровадження наукових підходів. Основна мета –
полегшення доступу студентам навчальних закладів до освітніх ресурсів та ринків
праці інших країн. Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких
принципових обмежень на контакти й обміни, на поширення інформації. Суть
Болонського процесу полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської
системи вищої освіти, названої Зоною Європейської вищої освіти, що ґрунтується
на спільності фундаментальних принципів функціонування. Хоча варто відзначити
деяку суперечливість цього процесу та те, що окремі елітарні вузи Європи відмовилися
брати участь у ньому.
Конструктивний розвиток
демократії залежить від задо-вільного стану освіти. Освіта перетворилась
на сферу гострої конкурентної боротьби, в якій політичні, економічні, культурні
й академічні інтереси сплелися в єдине ціле. Основні реформи за рубежем
зорієнтовано на поточні й перспективні проблеми суспільства, ефективне
використання ресурсів, у тому числі й самих освітніх систем. Відомо, що іноземні
студенти прино-сять США 9 млрд доларів щорічного прибутку (16). Інтегра-ційний
процес на відповідних напрямах полягає не лише в упровадженні європейських норм
і стандартів в освіті, науці і техніці, а і в поширенні власних культурних і
науково-технічних здобутків у ЄС. Такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в
Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського
інтелектуально-технічно-го середовища (10).
Болонський процес – це своєрідний рух
освітніх націо-нальних систем до єдиних критеріїв і стандартів, єдиного європейського
наукового і освітнього простору, поліпшення працевлаштування, мобільності
громадян на європейському ринку праці, а головне – підняття конкурентоcпроможості
європейської вищої школи, а також підвищення ролі європей-ської вищої освіти і
науки в соціальних перетвореннях у світовому вимірі. Процеси міжкультурної
комунікації змусили країни-учасниці акцентувати увагу на питанні про підвищення
міжнародної конкурентоспроможності Європейської системи вищої освіти, виходячи
з того, що життєздатність і ефектив-ність будь-якої цивілізації зумовлені
привабливістю її культури для інших країн. Міжкультурні комунікації потребують
зміни розуміння споживання інформації, акцентуючи увагу на її раціональному
використанні для гуманістичного розвитку людства в досягненні вищого рівня загальної
культури. Підвищується важливість дослідницького навчання і підтримки
міждисциплінарних зв’язків у досягненні й поліпшенні потрібного рівня якості
вищої європейської освіти та забезпечення мобільності. Ми мусимо досягти гармонійного поєднання європейських нововведень
і кращих вітчизняних традицій, але ми також потребуємо
європейського визнання власних наукових шкіл. Але чи приїжджатимуть до нас на навчання
громадяни інших держав і як ми маємо подбати про те, які знання про Україну
вони отримають, чи зможе Україна створити їм відповідні умови для реалізації
їхніх планів, щоб з українським дипломом вони змогли працювати поряд з наши-ми громадянами
в Україні і в будь-якій іншій країні (13).
Європа повинна зрозуміти, що Україна має потужну систему вищої освіти,
потужні школи. У майбутній «Європі знань» стратегія навчання протягом усього
життя нерозривно пов’язана з проблемами конкурентоспроможності та викорис-тання
новітніх технологій, поліпшення соціальної єдності, рівних можливостей і якості
життя.
Безперервна освіта
розглядається як спосіб подолання соціальних і освітніх проблем та розширення
освітньої пара-дигми. Ми справедливо наголошуємо на неможливості підви-щення
якості освіти без чіткої організації та забезпечення безперервної освіти, але
чомусь забуваємо, що це не освітня система, а головний системоутворюючий
принцип, що складає основу розвитку кожного з елементів цієї системи. Це
унікальний механізм виживання людини і суспільства в інформаційну епоху.
Зона європейської вищої
освіти має будуватися на тради-ціях відповідальності освіти перед суспільством;
на широкому й відкритому доступі до ступеневого і після ступеневого навчання;
на освіті, спрямованій на розвиток особистості й на навчання протягом усього
життя; короткостроковій і довго-строковій соціальній корисності. Одним з
головних завдань стає принципова зміна стратегії вищої школи (не
вузько-професійна, прикладна підготовка фахівця, а формування висо-коосвіченої
і культурної людини, підготовка її до життя і праці в складному світі, що
швидко змінюється), а також вихід на новий, ефективніший рівень взаємодії всіх
секторів освіти (2). Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку
вищої освіти є: особистісна орієнтація вищої освіти; створення для громадян
рівних можливостей у здобутті вищої освіти; запровадження освітніх інновацій та
інформаційних техноло-гій; підвищення соціального статусу і професіоналізму
праців-ників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки; підвищення
освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання
протягом усього життя. Особис-тість – це соціокультурна форма існування психіки
людини, цілісність, здатна до саморозвитку і самореалізації, свідомої поведінки
та предметної діяльності, яка має унікальний та неповторний внутрішній світ.
Вона має принципову соціаль-ність, невід’ємність від суспільства (є учасником
суспільного життя), своєрідність, автономність, здійснення творчих внесків у
суспільне життя, сталість та безперервність процесу її змінювання. І не просто
змінювання, а розвитку (9).
На студентів перекладається
відповідальність за їхнє навчання. Вищий навчальний заклад мобілізує студентів,
а не просто забезпечує викладання. Головна відмінність нашої системи підготовки
фахівців від західної – це різне розуміння відповідальності та вимогливості в
навчальному процесі. В Україні лише незначна кількість студентів не доходить до
отримання диплома, а у Німеччині в будь-якому вузі за будь-якою спеціальністю
диплом одержує один з п'яти студентів, які почали навчання. Численні
дослідження свідчать, що дехто зі студентів до освіти ставиться суто
інструментально, маючи бажанням отримати диплом. Одночасне вивчення великої кількості
дисциплін при відсутності поточного контролю опанування ними не сприяє
систематичній роботі студентів, розпорошує увагу, знижує мотивацію і
відповідальність. Відкладена до сесії необхідність здавати заліки та іспити
формує в студентів байдуже відношення до занять, а викладачів позбавляє
можливості дидактичного і виховного впливу для активного й повноцінного
засвоєння курсів студентами. Тому створення модульних програм із навчальних
дисциплін, в яких міні модулі легко можна замінити, поновити, трансформувати,
адаптувати, створення спецкурсів, які дозволяють студентові здійснювати власний
вибір навчальних предметів може суттєво покращити якість підготовки.
До навчання у вищій школі студент інколи набуває негативного соціального
досвіду, який доводиться переборю-вати під час навчання у вищому навчальному
закладі (ВНЗ), адже виховання – це передусім інформаційний процес, тобто потік
«виховуючої» інформації, що виникає в результаті педа-гогічних дій (навчальний
процес, спілкування.). За матеріалами Інституту соціальної та політичної
психології, наприклад, лише 37,7% студентів педвузів підтвердили бажання бути
громадя-нами України за умови вільного вибору громадянства (11). А хто
ж тоді прийде працювати до середньої школи? Україні потрібна нова еліта – не номенклатурна,
а еліта професіоналів, які хочуть, можуть і здатні докорінно змінити ситуацію в
державі на краще. Наше завдання – виховати таких (14). Якщо попередня парадигма
передбачає, головним чином, розробку нових програм і курсів та трансляцію їх
від викладача до студентів, то нова – забезпечує створення атмосфери
відповіда-льності, середовища, що стимулює самопідготовку, оцінку знань на
початку, у середині і наприкінці навчального курсу (модульні заліки), роботу з
кожним студентом. При суб'єктно-суб'єктному спілкуванні викладач уже не стільки
вчить, скільки допомагає студенту вчитися самостійно. Змінюються функції
викладача і слухача, обидва вчаться у взаємодії. У результаті активної
співпраці студент отримує знання, уміння і навички, а викладач – майстерність (5).
Для
забезпечення високого рівня навчання ВНЗ України постійно оновлюють
матеріально-технічну базу (МТБ), вида-ють нові підручники, навчальні посібники
і монографії, запро-ваджують програми міжнародного обміну студентами,
аспіран-тами, викладачами (4). Але проблеми не лише в
удосконаленні МТБ. Необхідно постійно приводити освіту до вимог суспіль-ного
прогресу, трансформувати і модернізувати зміст, форми і методи навчання. За
своєю значимістю модернізація є найсут-тєвішою складовою змін в освіті,
оскільки освіта має сприяти загальному комп’ютерному навчанню населення (8).
При переході до системи випереджаючої освіти, яка має бути спрямована на
розкриття творчого потенціалу, на роз-виток здатності мислити і діяти
самостійно в найскладніших і непередбачуваних ситуаціях, необхідно оцінювати
якість нав-чання відносно можливості одержання необхідної інформації, її доступності,
а також повноти, оперативності, адекватності завданням, що вирішуються.
Модернізація освіти в умовах перехідного суспільства як один з основоположних
принципів передбачає її демократизацію. Це означає насамперед демокра-тичну
організацію самого навчально-виховного процесу, побу-дову стосунків учня і
вчителя, студента і викладача на засадах взаємної поваги, визнання права на
власну думку, творчої співпраці.
Потрібно зважати сьогодні не лише на формальну освіту, а й на неформальну.
Тобто таку, яка здобувається за допомо-гою електронних засобів – комп’ютера,
телебачення тощо. Вплив неформальної освіти в окремих випадках може дорів-нювати
або й перевищувати вплив формальної. Ми рідко акцентуємо увагу на цих аспектах,
а шкода, тому що для формування оптимальних умов доступності потрібно залучати
до цього процесу всіх учасників: користувачів, видавців, бібліотекарів,
створювати і впроваджувати нові технології університетської освіти.
В
умовах оновлення освіти значно підвищується роль бібліотеки. Перед системою освіти і науки постає необхідність нового
самовизначення. Якщо дотепер наука була стурбована збільшенням і нагромадженням
знання, сьогодні вона значною мірою зосереджується на засобах оволодіння
накопиченим, визнаючи глобальну роль інформатики у своєму подальшому розвитку (автори бажають публікувати більше своїх робіт, а читач
– читати менше). Гуманітарні науки і гуманітарна освіта є невід’ємною частиною
всіх інших наук і освіти як такої, і їм властиві усі хворобливі вібрації всього
світу пізнання, а також деякі особливі проблеми, суто гуманітарні, наприклад,
збере-ження і систематизація з метою загальної доступності культур-ної спадщини
людства (12). Бібліотека визначає коло зовнішнього впливу на читача,
пов’язаного з традицією культу-рного
середовища інших країн. Вплив на читача бібліотечної комунікації подвійний:
сприяє взаємовпливу традиційних форм культурної ідентичності, оновленню
діяльності й опануванню унікального поля міжкультурних експериментів (20).
У
новому інформаційному середовищі знання постають як єдина динамічна система.
Мережа електронних засобів комунікації передбачає можливості вільного доступу
до інфор-мації, задоволення інформаційних потреб користувачів, залуча-ючи усі
ресурси міжкультурної комунікації. Отже, сьогодні необхідно засвоїти новий тип
культури – інформаційний. Відповідно до світових стандартів освіти для якісного
навчання маємо створити міцну базу, що є підґрунтям для визнання у світі
державного диплома України про вищу освіту. Саме з інноваційними технологіями
навчання ВНЗ пов’язують реальні перспективи підготовки конкурентноспроможних
фахівців для незалежної України. Комп’ютер – універсальний навчальний засіб.
Він не тільки дає доступ до Інтернету, а ще й можливість працювати з різними
джерелами, мати бібліотеку і сучасної літератури, і світової класики, створити
віртуальні лабораторії тощо.
Для системного впровадження інноваційних технологій у навчання необхідно
створити принципово нові науково-мето-дичні і навчально-дидактичні ресурси;
систематично поновлю-вати фонди бібліотек сучасними навчальними, науковими,
методичними та періодичними виданнями (найважливіша якість педагога – вміння
оновлювати свої знання і забезпечити це належним чином може виключно галузева
періодика); створювати комп’ютерні підручники, інформаційно-пошукові системи,
електронні бібліотеки; відкривати доступ до інформа-ційних ресурсів через мережу
Інтернет.
І все ж фінансування більшості бібліотек ВНЗ залиша-ється
недостатнім, що змушує бібліотекарів ретельніше ставитися до селекції
документного потоку при визначені переліку того, що бібліотеки готові взяти в
свої фонди (6). Серед
надійних і перевірених засобів навчання завжди був і залишається підручник.
Головними критеріями мають бути сучасна науково-методична та поліграфічна
якість навчальної книги. Актуальним на сьогодні є забезпечення викладачів слов-никами,
навчально-методичною літературою. Навчально-мето-дичні видання повинні мати
достатнє та грамотне бібліогра-фічне забезпечення з посиланням до бібліотечних
фондів та на адреси віддалених ресурсів. Ведучи мову про навчально-методичне
забезпечення, ми повинні пам’ятати, що все має робитися задля того, щоб студенти
почували себе комфортно в навчально-виховному процесі. Бібліотекарі повинні
перекону-вати керівництво вузів, що витрати на бібліотеку – це їхня турбота, не
менш важлива, ніж турбота про оплату лекторів.
Необхідна розробка нового покоління мережевих техно-логій,
що дозволять поліпшити інформаційне забезпечення наукових досліджень (дружність
інтерфейсів, безпека мереж); створення нових, інтегрованих і міждисциплінарних
систем, що сприяють розвитку нових форм підтримки наукових комунікацій
інформації і публікацій (6). Використання мереже-вих технологій сприяє переходові від електронних
бібліотек і електронних публікацій до віртуальної інформації та створення
віртуального робочого середовища з можливістю кооператив-ного використання
віртуальних ресурсів.
Розширилося коло повноважень бібліотеки (її компетен-ції) в інформаційній
освіті. Бібліотека ВНЗ виконує роль його інформаційної, освітньої та
педагогічної структури. Навчаль-ний процес майже цілком пов’язаний
з роботою бібліотеки, а інформаційні послуги мають виховний характер. Необхідно
врахувати особистісну складову в діяльності бібліотеки, розширяти зону
взаємодії в процесі бібліотечно-інформацій-ного обслуговування, вивчати рівень
задоволення і розвитку інформаційних потреб як передумову якісного
обслуговування. Необхідно мати постійний зв’язок з користувачами при
форму-ванні фондів, адже бібліотека забезпечує інформаційну підтримку ВНЗ у
його навчальній та науково-дослідницькій діяльності.
Сьогодні бібліотека як
соціальній інститут суспільства розширює сферу надання інформаційних послуг.
Інша особли-вість бібліотеки ВНЗ – територіальна відокремленість, оскільки ВНЗ
є складним структурованим організмом. Зважаючи на ці особливості, актуальність
використання Інтернет-технологій зростає. При невеликих фінансових витратах
вихід до Інтернет надає доступ широкому загалу користувачів до інформаційного
простору, до науково-методичної та бібліографічної продукції. Бібліотека за
всіх часів виконувала чимало інформаційних і комунікативних завдань. В умовах
інформатизації її головним змістом стає сприяння інтелектуалізації суспільства,
свободі слова, забезпеченню рівного доступу кожного до інформа-ційних і
культурних джерел (19).
Вимоги до викладача мають бути посилені. Викладачі
створюють активне навчальне середовище для студентів, але самі не обов'язково
залучаються в окремі форми навчальної активності. Головне – сформувати інтерес
і творче ставлення до навчання, створити для цього відповідні умови. Науковець, котрий сам багато працює з науковою літературою, завжди знає,
що рекомендувати студенту і в якому підрозділі бібліо-теки є конкретне видання.
Чим вищий статус і кваліфікація викладача, тим вищі вимоги ставить він перед
бібліотекою: бібліотекар має виконувати роль координатора міжособис-тісного
наукового спілкування між різними групами користу-вачів; дотримання принципів
повноти і оперативності, дифе-ренційного підходу, комфортності обслуговування,
нала-годження бібліотекарем доброзичливих стосунків зі студен-тами. Все це
формує сучасний демократичний стиль діяльності бібліотеки. Взаємодія
викладачів, методичних відділів з бібліо-текою визначається змістом і характером
курсів, тематикою науково-дослідної роботи.
На регулярність відвідування університетської бібліоте-ки студентами
впливає її розташування, широкий вибір літера-тури, повне інформаційне
забезпечення з усіх питань, квалі-фіковані спеціалісти. Саме тому для забезпечення
самостійної роботи студентів західні університети переходять на цілодо-бовий доступ
до бібліотек, Інтернету й усієї інфраструктури навчання.
Забезпечення самостійної
роботи у багатьох ВНЗ України викладачі майже повністю передали бібліотеці.
Бібліотекарі та бібліографи виконують значну кількість тематичних довідок для
студентів до семінарських занять, фактично замість викладача, наповнюючи
змістовну складову при оволодінні знаннями за визначеними курсами. Не викладач,
а бібліотекар рекомендує конкретні видання, що висвітлюють конкретні наукові
проблеми, погляди. І все ж бібліотечну складову підготовки еліти нації ми
забезпечити можемо, але конструктивна реорганізація вищої освіти змушує
вирішувати питання технічного та кадрового забезпечення, технічного захисту
бібліотечного фонду. Захищеними мають бути не лише фонди бібліотек, кадри, а й
читачі. Маємо пам’ятати, що студент, який сьогодні отримає диплом вищого навчального
закладу не завжди матиме профільну бібліотеку на підприємстві чи то в установі,
а фонди універсальних наукових бібліотек можуть бути значно віддалені.
Маємо впевненість, що
найкоротший шлях до успіху в підготовці еліти нації – це шлях співпраці
бібліотекаря, видав-ця, викладача, студента та випускника. Історичний досвід
свідчить, що бібліотекаря і викладача єднають спільні цілі і завдання. У
більшості країн з розвиненою бібліотечною практикою існують професійні етичні
кодекси, де визначено принципи інтелектуальної свободи і вільного доступу до
знань. Так, українські бібліотекарі в своєму кодексі етики визнали, що в
демократичному суспільстві бібліотечні працівники покли-кані сприяти вільному
висловленню й руху ідей та інновацій, свободі читання. Запросити випускника до
бібліотеки ВНЗ – хіба не найкращий засіб нагадати йому про необхідність поглиблювати
свої знання протягом усього життя, продемон-струвати турботу про нього, дати
привід звернутися за порадою до його вчорашніх викладачів, спонукати до
продовження контактів з науковцями ВНЗ, а, можливо, стати спонсором
університету, академії чи то бібліотеки.
У європейських університетах самостійна робота – це основна форма занять
студента. Українські освітянські бібліо-теки мають створити належні умови для
самостійної роботи студента і викладача, забезпечити відкритий доступ до фондів
читальних залів та довідкових видань, цілодобовий доступ до бібліографічних і
повнотекстових проблемно-орієнтованих БД. Фонди читальних залів мають бути
доступними читачам максимально можливий час. Маємо поліпшити інформування викладачів
і студентів про склад фонду та можливості відда-леного доступу до галузевих та
інших інформаційних ресурсів, тобто ліквідувати всі фактори демотивації
навчання студентів. Народна мудрість говорить:
якщо кінь не йде до води, воду йому можна принести, але заставити його пити – неможливо.
Необхідно розвивати університетські свободи, методи навчання, що ґрунтуються на інтересах
студентів та системі фінансової підтримки високої якості освіти, перейти від
навчання – до освіти; від навчання, заснованого на програмі, – до освіти на
базі спільного рішення проблем, виявляти нові ідеї, використовувати всі форми
взаємодії з іншими науковими установами та бібліотеками. Об'єднувати сильні
сторони, нала-годжувати кооперацію і вирішувати двоєдине завдання:
використовувати інтелектуальні скарби бібліотек, пошукові можливості
інформаційних систем
Ключовою проблемою розвитку
бібліотечної справи не тільки в Україні, а й у всьому світі є інтеграція
інформаційних ресурсів. Від успішного її розв’язання залежить рівень роботи
бібліотек, підвищення їхньої соціальної ролі, суспільне визнання. Формування
фондів бібліотеки повинно забезпечу-вати умови доступу до максимальної
кількості видань, але ми не можемо та й не маємо перетворювати кожну бібліотеку
ВНЗ на національну. Вихід у цій ситуації бачимо у формуванні єдиного інформаційно-бібліотечного
ресурсу регіону на основі взаємодії і спеціалізації та єдиного читацького
квитка. Це буде державний підхід до використання ресурсів задля підготовки
еліти нації. Можна прогнозувати і деяку перевантаженість окремих бібліотек, що
мають кращі фонди та умови доступу до них, але домовлятися потрібно, і допоможе
нам у цьому професійна бібліотечна солідарність та створення мережі освітянських
бібліотек як складової загальнодержавної системи бібліотек. Серед першочергових
завдань – формування інтегро-ваного загальнодержавного освітянського галузевого
інформа-ційного ресурсу (14).
Потрібен всеукраїнський
освітянський галузевий центр, до якого увійдуть науково-інформаційний,
науково-методич-ний, науково-дослідний, культурно-просвітницький та підроз-діл
комп’ютерного
забезпечення. Вони мають створити зведений електронний каталог галузі та
забезпечити його подальше входження до національної системи електронних бібліотек;
інтегрувати електронні інформаційні ресурси науко-вих бібліотек галузі й
забезпечити їх багатоаспектне викорис-тання; створити галузевий центр з
корпоративної каталогізації, формування повнотекстової галузевої бази даних. Електронні
інформаційні ресурси дозволяють надавати інформаційні послуги, що відповідають
вимогам користувачів, а розвиток корпоративної каталогізації та введення в дію
разом із провідними вузівськими бібліотеками зведеного каталогу періодичних
видань, організація системи наукових публікацій
і системи електронної освіти на основі концепції відкритості дозволять
розширити засоби доступу користувачів бібліотеки до вітчизняних та зарубіжних
інформаційних ресурсів.
У загальноєвропейській системі освіти проводиться цілеспрямована політика,
орієнтована на формування та розвинення здібностей фахівців вільно спілкуватися
іноземною мовою у сфері професійної діяльності, оскільки на якість
обслуговування впливають: мовний бар’єр, культурний рівень, компетентність. Ще й ще хочеться нагадувати,
що «слово – це інструмент думки» і тому, якщо людина не знає слова (як
категорії) – вона ним не думає!
Толерантність і
доброзичливість бібліотекаря-професіо-нала не сумісна з ксенофобією. Лише
професіонал може приймати грамотні рішення, визначати майбутні напрями розвитку
будь-якої галузі. Але не досить мати лише певний рівень професійних знань,
треба ще й уміти продукувати елементи нових знань для вирішення питань професійної
діяльності.
Входження до Болонського
процесу потребує нових бібліотекарів-професіоналів. Саме таких професіоналів
готує факультет бібліотекознавства та інформатики Харківської державної
академії культури.
Література
1. Андрущенко В.П. Педагогічна освіта України: боло-нські виклики і напрями
модернізації / В.П.Андрущенко
// Практ. філософія. – 2004. – № 1 – С.128.
2 Астахова В.І. Болонський
процес в дії / В.І.Астахова // Вища шк. – 2004. – 1 – 8 верес.
3. Болонський процес у фактах і документах (Сорбона – Болонья – Саламанка –
Прага – Берлін) / Упоряд.: Степко М.Ф. та ін. – Т.: Вид. ТДПУ, 2003. – 52 с.
4. Бондаренко М. На шляху
інтеграції / М.Бондаренко
// Новий колегіум. – 2004. – № 1/2 – С.12–14.
5. Волович В. Болонский
процесс и новая парадигма образования в Украине / В.Волович // Социология: теория, методы, маркетинг. –
2004. – № 4. – С.189–199.
6. Земсков
А.И. Что придет после электронных библио-тек? / А.И.Земсков , Г.А.Евстегнееева,
И.А.Скорикова // Науч и техн. б-ки. – 2004. – № 7.– С.5–14.
7. Козачова І. Соціальна інженерія
Єдиної Європи, або Болонський процес в Україні / І.Козачова //
Студент. газ. – 2004. – № 32. – С.4.
8. Кремень В. Про підсумки розвитку освіти у 2003–2004 навчальному
році та завдання на 2004–2005 навчальний рік щодо забезпечення рівного доступу
до здобуття якісної освіти: Доповідь на засідання підсумкової колегії
Міністерства освіти і науки України / В.Кремень // Освіта. – 2004 – 25 серп. –
1 верес.
9. Максименко С.
Психологічні проблеми модернізації освіти в Україні / С.Максименко / Освіта
України.– 2004. –
№ 100 (24 груд.).
10. Модернізація вищої
освіти України і Болонський процес // Вища шк. – 2004. – № 2–3. – С.97–125.
11. Невмержицький О. Реалії
виховної роботи в сучас-ному вищому навчальному закладі у світлі Болонського
проце-су
/ О.Невмержицький // Вища шк. – 2004. – 7–14 лип. – С.2.
12. Оніщенко І. Гуманітарна
освіта в контексті Болонсь-кого процесу / І.Оніщенко // Вища шк. – 2004. – 14
лип. –
С. 2.
13. Онкович Г. Болонський
процес і національні пріори-тети в гуманітарній освіті / Г.Онкович // Вища шк. –
2004 – 15–22 груд. –С.4.
14. Поплавський М. Формула успіху / М.Поплавський. – К., 2000. – 111 с.
15. Рогова П. Стратегія
розвитку освітянської бібліотеч-ної мережі України / П.Рогова // Бібл. вісн. –
2004. – № 1. – С.14–20.
16. Сбруєва А. Болонський
процес: пошуки шляхів підвищення конкурентоспроможності європейської вищої
освіти / А.Сбруєва // Шлях освіти. – 2002. – № 1. – С.18–21.
17. Скнарь В. К. Болонська декларація
та розвиток інфор-маційних технологій / В.К.Скнарь
// Бібл. форум України. – 2004. – № 2. – С.47–50.
18. Ушакова Н. Новітні
навчальні ресурси – передумова реалізації вимог Болонського процесу / Н.Ушакова
// Освіта України – 2004. – № 91 (23 листоп.). – С.8.
19. Чачко А.С. Основні вимоги до магістра бібліотеко-знавства / А.С.Чачко
// Укр. культура і мистецтво в сучасному процесі. – К., 1999. – С.36–42.
20. Черних О. Європа знань:
входження України до загальноєвропейського простору вищої освіти / О.Черних //
Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 5. – С.48–53.
21. Шевченко І.О.
Перспективи розвитку післядипломної інформаційно-бібліотечної освти в Україні /
І.О.Шевченко // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2001. –
Вип. 6. – С.225–231.
Відкриття в Харкові на початку ХІХ ст. університету й практично першої в
місті бібліотеки (якщо не рахувати бібліотеку Харківського духовного колегіуму)
мало величезне наукове, культурне, просвітницьке значення для всього краю. У
першому Статуті 1804 йшлося про заснування при університеті бібліотеки,
фізичної лабораторії, астрономічної обсерваторії (1). Винесення бібліотеки на
перше місце свідчить про визнання її провідної ролі в просвітницьких завданнях
навчального закладу.
Вітчизняний бібліотекознавець, вихованець Харківсько-го університету
К.І.Рубинський висловився таким чином: "Биб-лиотеки представляют капитал, и притом
самый ценный капитал страны, в который вложено все знание человечества" (2). У ці слова він вкладав і таку складову, як людський чинник, працю
фахівців, їх інтелект і професіоналізм, любов до книги, що робить доступними
читачеві фонди бібліотек. Без цього бібліотеки були б кладовищами капіталу,
яким би ніхто не міг скористатися.
Про наших попередників, колег, бібліотекарів першого століття історії ЦНБ,
яка відзначає своє 200-ліття, на жаль, відомо дуже мало. Під час дослідження
історії бібліотеки був відновлений хронологічний ряд її директорів і
помічників, що складається з 46 персоналій. Зібрані відомості про них. У
Статуті 1804 р. був визначений такий штат бібліотеки: бібліо-текар, якого
обирали з ординарних професорів на загальних зборах, його помічник з ад'юнктів
або магістрів та писар.
Серед професорів на початку існування університету переважали іноземці
(німці, французи). Іноземний вчений, перебуваючи на службі в Росії, просив
дозволу імператора на зміну прізвища, отримання російського імені та
по-батькові. Француз Белен де Баллю став Яковом Яковичем, професор Дюгур –
Антоном Антоновичем Дегуровим, німець Рейт–Берн-гардом Осиповичем.
Бібліотекознавства як науки, бібліотечної професії на початку ХІХ ст. не
існувало. Бібліотекарями протягом першого століття існування університету
працювали професори – пред-ставники різних наук.
На першому засіданні ради університету 18 січня 1805 р. першим
бібліотекарем було обрано Я.О.Белена де Баллю, професора грецької та
французької словесності, відомого перекладами Лукіана, Геродота, Гомера, члена
Паризької академії написів та витонченої словесності, найпершого серед
запрошених В.Н.Каразіним професорів. Я.О.Белен де Балю упорядкував книги,
куплені Каразіним в Санкт-Петербурзі і організував бібліотеку. Відомо, що він
склав перший каталог 17 томів грецьких рукописів (на жаль, не зберігся). За
часів його роботи на корінцях книг почали робити позначки (номери шаф, полиць і
місця на полиці), що було початком "крепостной расстановки".
Я.О.Белен де Балю працював бібліотекарем у 1805–1811 рр. У 1811 р. його було
переведено до Головного педагогічного інституту С.-Петербурга, а Рада
Харківського університету обрала його Почесним членом університету.
Після Я.О.Белена де Баллю протягом 6 років у бібліотеці працював Антон
Антонович Дегуров, у подальшому – ректор С.-Петербурзького університету.
У 1817–1824 рр. бібліотекарем був Бернгард Осипович Рейт, історик,
ординарний професор, який першим в універси-теті викладав курс російської
історії латиною. Його діяльність скінчилася тим, що було створено комісію для
наведення ладу в бібліотеці. Комісію очолив ректор В.Я.Джунковський, який
протягом двох років поєднував свою роботу з упорядкуванням бібліотеки.
Бібліотечна робота була знайома В.Я.Джунковсь-кому (йому доводилося працювати в
бібліотеці Медико-хірур-гічної академії в Петербурзі). Він багато зробив у
бібліотеці університету: було введено "шнурову" книгу для запису
нових надходжень, складений перший друкований систематичний каталог, що включав
описи 16781 прим. книг і зберігся до нашого часу.
Протягом 1826–1828 рр. бібліотекарем працював ординарний професор
російської словесності Дмитро Семено-вич Борзенков.
Цікавою особистю був професор права та дипломатики поляк Ігнатій
Миколайович Данилевич. У Харкові він захистив докторську дисертацію, був
деканом етико-політичного факу-льтету. У бібліотеці працював у 1828–1830 рр. і
багато зробив для створення системи каталогів. Водночас І.М.Данилевич очолював
нумізматичний кабінет, зробив опис 6 тисяч монет, склав систематичний каталог
витончених мистецтв та старо-житностей.
Серед багатьох професорів, які працювали в бібліотеці, найбільшу користь
приніс їй Андрій Федорович Павловський. Професор кафедри чистої математики, він
дуже любив бібліо-теку і мріяв працювати над її облаштуванням, клопотався про
звільнення його від інших обов'язків. Протягом 6 років роботи в бібліотеці
А.Ф.Павловський встиг чимало зробити. Він вперше розставив фонд у
систематичному порядку, першим зрозумів необхідність спеціальної підготовки
бібліотекарів, розпочав укладання першого карткового систематичного каталогу,
склав списки карт і рукописів. З обранням його у 1837 р. ректором
А.Ф.Павловський залишив улюблене дітище.
Василь Сергійович Комлишинський – ординарний професор, декан, потім ректор
університету в 1838–1841 рр. сумлінно працював у бібліотеці. При ньому був
створений документальний каталог, що дав можливість упорядкувати облік книг,
відкрито кабінет для читання професорів та студентів.
Першим "окремим" бібліотекарем протягом 1841–
1851 рр. був Іван Семенович Шишкін, адже за Статутом 1835 р. посада
бібліотекаря перестає суміщуватися з професорським званням і бути виборною.
Відомий археолог, історик Георгій Дмитрович Фили-монов працював у
бібліотеці в 1851–1856 рр., згодом був запрошений на посаду хранителя Оружейної
палати в Москві.
Понад чотири десятки років (1856–1895) віддав служін-ню бібліотеці Яків
Осипович Балясний. Юрист, людина високоосвічена, любляча книгу, він багато
зробив для реорга-нізації роботи бібліотеки. При ньому було завершено
впровад-ження "крепостной" розстановки фонду, підготовлено і видано
том систематичного каталогу, розпочатого А.Ф.Павловським.
К.І.Рубинський стверджував, що університет багато чим зобов''язаний
людині, яка 42 роки безкорисливо працювала для улюбленої Alma mater (3).
Найяскравішу сторінку в історію бібліотеки вписав К.І.Рубинський. Він
віддано служив їй протягом 1890–1920 рр. З ним пов'язане будівництво нового
приміщення бібліотеки і організація її роботи в нових умовах, завершення
укладання алфавітного і систематичного каталогів, налагодження регуляр-ного
книгообміну з науковими установами Росії та Західної Європи, організація
обслуговування студентів фондами науко-вої бібліотеки. К.І.Рубинський досконало
вивчив досвід провідних російських і закордонних бібліотек, був організато-ром
і активним учасником І Всеросійського з'їзду з бібліотеч-ної справи (1911 р.),
автором багатьох публікацій з питань бібліотекознавства. За висловлюванням
відомого бібліотеко-знавця С.І.Масловського, він був одним з найкращих знавців
бібліотечної справи в Росії. Ім'я К.І.Рубинського було забуте 70 років і лише
протягом останнього десятиліття повернуте в історію українського
бібліотекознавства, фундатором якого є саме він.
Перевантажені педагогічною, науковою, громадською роботою, з мізерною
надбавкою до платні бібліотекарі-профе-сори не могли віддавати бібліотеці
багато часу. Основне навантаження припадало на штатних помічників
бібліотекарів. Серед них були такі визначні особистості, які ввійшли в історію
української культури:
• філолог, фольклорист Амвросій Лук'янович Метлин-ський;
• ботанік, згодом ректор Харківського університету Адольф Самійлович Питра;
• фізіолог, засновник харківської школи фізіології Іван Петрович Щелков,
також ректор Харківського університету;
• випускник природничого відділення фізико-матема-тичного факультету
університету, історик-аматор, укладач унікального "Указателя книг и
брошюр, напечатанных в Харь-кове с 1805 по 1879 гг." Григорій Сергійович
Чиріков;
• відомий кооператор і видавець, один з організаторів харківських
безплатних народних читалень, Харківської гро-мадської бібліотеки Микола
Петрович Баллін;
• Дмитро Петрович Міллер – відомий історик Слобід-ської Лівоберженої
України, автор 17 фундаментальних праць, у т.ч. "Истории г.Харькова за 250
лет его существования" (спільно з Д.І.Багалієм) успішно поєднував наукову
роботу з бібліотечною.
Такими були бібліотекарі першого століття історії уні-верситетської
бібліотеки. Їх долі, а також долі сотень учених, які сприяли створенню і
розвитку бібліотеки, примусили замислитися над тим, як безнадійно втрачені прекрасні тради-ції
минулого, як змінилося ставлення учених, читачів до бібліотеки, ставши
споживацьким. Можна знайти пояснення цьому, але жалкувати – не можна.
Література
1.Устав имп. Харковського университета, 1804 //Перио-дические сочинения об
успехах народного просвещения. – 1805. – № 10. – С.225–290.
2. Рубинский К.И.Культурная роль библиотеки и задачи библиотековедения. Публ. лекция,
читанная в актовом зале Харьковского университета, 22 нояб. 1909 г.
/К.И.Рубинский //Записки Харьковского университета. – 11910. – Кн.1, ч. неофиц.
– С.65–96.
3. Рубинский К.И. Библиотека
Харьковского универ-ситета за 100 лет ее существования (1805–1905) /К.И.Ру-бинский.
– Х.: Тип. "Печ. Дело", 1907. – 44 с. – 5 л. ил.
4. Бібліотекознавець
К.І.Рубинський (1860–1930): Бібліогр. нарис /Уклад. Н.М.Березюк; Бібліогр. ред.
В.Д.Про-копова; Під ред. Е.Балла. – Х.: РА, 1998. – 68 с. з фото.
5. Рубинский К.И. История русской библиотеки в доре-волюционное время: Очерки /К.И.Рубинский. –
Х., [1925–1926]. – 19 с. – Рукопись.
Тот, кто следует своей Судьбе, знает и умеет
все.
Паоло Коэльо "Алхимик
Ім'я Ніни
Михайлівни Березюк добре відоме бібліотечній громадськості Харкова завдяки її
активній творчій діяльності.
Ніна Михайлівна (в дівоцтві Мурашкова) народилася в 1935 р. у Харкові. У
1958 р. вона закінчила Харківський держа-вний бібліотечний інститут, отримавши
диплом за фахом бібліотекар і бібліограф вищої кваліфікації. Формулювання в
дипломі відображали не лише формальну назву професії. На час закінчення
інституту Ніна мала достатній досвід роботи, адже розпочала працювати в
бібліотеках у 18-річному віці на тимчасових посадах, на найважчих ділянках.
Вона працювала в бібліотеці Харківського авіаційного інституту, в Харківській
державній науковій медичній бібліотеці. Отже, першому року роботи молодого
бібліотекаря можна дати таку назву: "Жага бібліотечного покликання".
У 1955 р. Ніна їде разом з чоловіком-військовиком до Угорщини. У 1956 р.
вона народжує дочку Ірину, а в 1958 р. вже працює завідувачкою бібліотеки
Дебреценського гарнізон-ного будинку офіцерів. Цей період можна
охарактеризувати як "Радість життя". Натхненно, самовіддано, вперто й
оптимістич-но, залишаючись відданою родині, працювала молода жінка. Це не
залишилося непоміченим. Протягом двох років роботи в її трудовій книжці з'явилося
п'ять (!) записів про подяки та заохочення "за сумлінне ставлення і
особисту бездоганність", "за участь в огляді бібліотек, де бібліотека
посіла перше місце", "за досягнуті успіхи й особисту
дисциплінованість" і т.і.
У 1960 р. Ніна Михайлівна переїхала до Харкова – на нове місце служби
чоловіка. Протягом 1960–1962 рр. вона працювала завідувачкою пересувним фондом,
а потім завіду-вачкою абонемента бібліотеки ДК будівельників ім. Горького. У
1961 р. Ніна народила сина Юрія.
Харківський період життя Ніни Михайлівни може мати таку назву:
"Працювати, працювати й працювати!" У 1962 р. Ніна Михайлівна
розпочала роботу в Центральній науковій бібліотеці ХДУ ім. Горького на посаді
старшого бібліотекаря, а в 1963 її перевели на посаду головного бібліотекаря. І
знову самовідданість, творчі нахили, освіченість, відповідальність не
залишилися непоміченими.
З 1969 р. Ніна Михайлівна працює директором Будинку вчених Харківського
обкому профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ. На той
час в країні існувало лише чотири таких будинки, і до директора висувалися
особли-ві вимоги. З притаманним їй ентузіазмом та натхненням піклу-валася Ніна
Михайлівна про створення особливої атмосфери для відпочинку харківських
науковців.
З 1975 р. Ніна Михайлівна – проректор заочного навчан-ня Харківського
державного інституту культури. Тут творчо і сумлінно вона працювала 16 років,
отримавши 16 подяк і Почесну грамоту Міністра культури УРСР.
Звільнившись у 1991 р. у зв’язку з переходом на пенсію за віком, вона ще рік п