КОРОЛЕНКІВСЬКІ ЧИТАННЯ
Матеріали науково-практичної
конференції ХДНБ
8 жовтня 2003 р.
У поточному році
відзначалася знаменна дата –150-річчя з дня народження видатного російського письменника-гуманіста
Володимира Галактіоновича Короленка. ХДНБ 81 рік носить це дороге для її
працівників ім’я і,
звісно, люди, які з гордістю називають
себе “короленківцями”, доклали всіх зусиль, щоб гідно зустріти ювілей. Відділ
масової роботи організував і провів 28 травня науково-практичну конференцію
“Демократична орієнтація творчості В.Г.Короленка”. Сьогоднішні “Короленківські
читання” також вирішено розпочати матеріалом, що вшановує світлу пам’ять Володимира
Галактіоновича. Нагадаю про останні, дуже важливі для розуміння соціальної
позиції письменника роки його життя та ознайомлю з матеріалами, присвяченими
його життю і творчості, підготовленими співпрацівниками ХДНБ.
П’ять останніх років життя письменника пройшли у роки
революції та громадянської війни. Жовтневу революцію Короленко не сприйняв,
категорично виступав проти тих засобів, якими користувалися більшовики, в тому
числі проти “червоного терору”. Короленко закликав відмовитися від
розкулачування, відмінити продрозверстку та перейти до нормальних економічних
відносин між містом і селом. Він вважав, що коли у людини віднімають плоди її
праці, то вона опускає руки. Володимир Галактіонович вимагав свободи слова та
свободи друку. Він відразу помітив ті зміни, що відбулися у 1921 р. у зв’язку з переходом до нової
економічної політики, коли почали шукати нові шляхи для побудови соціалізму.
Проте нова політика, яка могла б урятувати країну, як відомо, протрималася лише
чотири роки.
Тепер, коли ми знову
звертаємося до ідей 1921-23 рр., можна
по-новому оцінити й позицію В.Г.Короленка, сприйняти його як свого вчителя, як
свою власну совість.
Останні місяці життя Володимир Галактіонович тяжко хворів.
В.І.Ленін пропонував відправити його, як і М.Г.Горького, за кордон лікуватися,
але він нікуди не поїхав. Помер письменник 25 грудня 1921 р. Той факт, що багато установ і закладів, вулиць і провулків
носять його ім’я,
говорить про духовне безсмертя цієї видатної людини.
Біографія Короленка,
окремі напрямки його діяльності розкривалися під час проведення в ХДНБ
різноманітних масових заходів: книжкових виставок, оглядів та переглядів
літератури.
Наприклад, відділом
рідкісних видань і рукописів були проведені виставка-огляд “Харківські видання
творів письменника” та виставка “Прижиттєві та рідкісні видання творів
В.Г.Короленка”. На книгознавчих читаннях, що проводилися цим відділом, серед
значної кількості інших, були заслухані такі доповіді: “Автографи В.Г.Короленка
у фондах ХДНБ”, “В.Г.Короленко та діяч Харківської громадської бібліотеки
І.П.Білоконський.” “Історія видань “Щоденників” В.Г.Короленка” та “Короленкіана
ХДНБ”.
Ім’я Короленка було
закладено і в назву щорічної науково-практичної регіональної конференції “Короленків-ські
читання”, що проводиться за результатами наукової роботи ХДНБ.
Перша така конференція
відбулася 8 жовтня 1998 р. Було вирішено проводити її у день народження
бібліотеки, адже відкриття Харківської громадської бібліотеки, як спочатку
називалася наша книгозбірня, відбулося 8 жовтня 1886 р. Таким чином, сьогодні
проводиться шоста кон-ференція, яка дає можливість проаналізувати матеріали про
В.Г.Короленка, що прозвучали на попередніх конференціях. На
"Короленківських читаннях" 1998 р. були представлені два
повідомлення, присвячені письменнику. Зав. сектором відділу рідкісних видань і
рукописів Софія Богданівна Шоломова висвітлила видавничу долю творів
В.Г.Короленка. Доповідачка зупинилася на роботі відділу з формування колекції
найбільш ранніх прижиттєвих та рідкісних творів письменника, розповіла про
маргіналії та штампи, знайдені на різних виданнях творів Короленка.
У матеріалах конференції
1998 р. вміщено також критико-бібліографічний огляд за результатами
науково-пошукової роботи “В.Г.Короленко та польська література”, підготовлений
Кароліною Дмитрівною Тарамановою, яка,
досліджуючи фонд польської літератури ХДНБ, звернула увагу на те, що у деяких
матеріалах Короленко згадується як перекладач з польської і як автор
літературно-критичних статей про твори польських літераторів. Виявилося, що
Володимир Галактіонович добре володів польською мовою, бо його мати була дочкою
польського поміщика. Він переклав російською мовою твір Генрика Сенкевича
“Янко-музикант”, здійснював переклади поетичних творів.
Саме у перекладі
В.Г.Короленка до всіх російських видань поетичних творів Адама Міцкевича
включено ліричну мініатюру “Над водным простором…”.
“В душе моей так же
печально,
И глубь ее так же
кристальна…
И так же я скал избегаю,
И так же огни отражаю…
Тем скалам – остаться
здесь вечно,
Тем тучам – лить дождь
бесконечно…
И молньям на миг
разгораться…
Ладье моей – вечно скитаться."
Цікавим для бібліотечних
працівників може бути повідомлення Ганни
Михайлівни Єрофеєвої “Громадська ініціатива В.Г.Короленка в організації
бібліотек”, надруковане у матеріалах "Короленківських читань"
1999 року. Підґрунтям для його написання стали спогади, епістолярна, публіцистична спадщина
Короленка, звіти харківських бібліотек та Полтавської громадської, а також
видання органів місцевого самоврядування Харківської та Полтавської губерній.
Автор докладно розповідає про ставлення Володимира Галактіоновича до
організації бібліотек та керівництва ними, до вивчення інтересів читачів, до використання книги у виховній
роботі. Його уміння бачити та вирішувати громадські проблеми стало у пригоді
при заснуванні бібліотеки у м. Пермі, де
він перебував у засланні у 1880–1881 рр. За наполегливим клопотанням Володимира
Галактіоновича, який був членом правління Уральсько-Гірничозаводської залізниці,
було організовано книгозбірню для службовців-залізничників.
У 1901–1908 рр.
В.Г.Короленко був головою правління Полтавської громадської бібліотеки, успішно
вирішував складні управлінські та нормативно-правові питання. Чимало зусиль
було ним витрачено на виконання обов’язків голови підготовчої комісії з організації
бібліотеки-читальні
ім. М.В.Гоголя, на формування книжкової колекції юві-лейних та цінних творів
видатного уродженця Полтавщини.
У матеріалах
“Короленківських читань” 2002 року
надруковане повідомлення І.В.Ганзі “Українознавчий аспект творчості
В.Г.Короленка”. Теми повідомлень про Во-лодимира Галактіоновича були обрані не
випадково. Так, К.Д.Тараманова вивчала польський фонд ХДНБ, С.Б.Шоломова
займалася розкриттям колекцій, пред-ставлених у фонді бібліотеки, а І.В.Ганзя
досліджувала її українознавчий фонд.
Життя і діяльність
В.Г.Короленка були тісно пов’язані з Україною. Українець за походженням, він народився
і виріс на Волині. З Україною пов’язаний і останній, найбільш тривалий та плідний період
життя письменника
(1900–1921 рр.) Українськими мотивами перейняті майже всі його твори, які й
досі продовжують дарувати читачеві естетичну насолоду багатством образів, вчать
гуманізму, любові до життя та людини.
У цьому ж збірнику
вміщено повідомлення Майї Петрівни Морозової – керівника музею історії
Харківської обласної спеціальної гімназії-інтернату для сліпих дітей
“80 років з ім’ям
В.Г.Короленка: пошуки, ідеї, знахідки”.
ХДНБ підтримує тісні зв’язки з гімназією, яка з 3 січня
1992 р. носить ім’я
письменника. Її працівники й учні також називають себе “короленківцями”,
вивчають і пропагують творчість
письменника. У 1987 р. до 100-ліття школи у ній було відкрито музей, в якому
оформлено експозіцію “Життя і творчість В.Г.Короленка”. Здійснюється листування
з рідними та близькими Володимира Галактіоновича, з командами теплоходів, що
носять ім’я
письменника. Тісні зв’язки підтримуються з ХДНБ, особливо при проведенні
“Короленківських тижнів”, які насичені конкурсами, вікторинами, “круглими
столами” тощо.
У матеріалах конференції
“Короленківські читання” 2001 р. містяться повідомлення виконуючої обов’язки ди-ректора
Полтавського літературно-меморіального музею В.Г.Короленка Людмили Василівни
Ольховської “В.Г.Ко-роленко й українська література та культура”, в якому вона
розповідає, як у тяжкі часи нашої історії видатний російський письменник стояв
на захисті інтересів українського народу, його мови, його культури. Так, коли в
Російській імперії українська мова переслідувалась, а деякі високі чиновники навіть
заперечували її існування, Короленко переконано заявляв, що українська мова є
самостійним відгалуженням старослов’янського стовбура. Основою української мови Володимир
Галактіонович справедливо вважав полтавський, а не галицький діалект, мову
письменників Лівобережної України, мову
Шевченка, Котляревського.
Тісними є зв’язки ХДНБ з Полтавським
музеєм В.Г.Короленка. Бібліотека листується з його фахівцями, надсилає їм
випуски “Короленківських читань”. У поточному році фахівці ХДНБ відвідали музей
і подарували окремі видання творів В.Г.Короленка довоєнного часу для
поповнення експозиції.
Співпрацівники ХДНБ брали участь у відкритті у нашому
місті меморіальної дошки на будинку по вул.Римарській, де зупинявся Короленко під час відвідувань
Харкова.
Таким чином, маємо підстави стверджувати, що
бібліотека робить вагомий внесок до увічнення пам’яті Володимира Галактіоновича Короленка.
Головним у реформуванні галузі культури має стати
зміна пріоритетів стосовно до її складових. Першочергової уваги владними
структурами повинно приділятися бібліотекам, які завдяки своїм
ресурсам є базовими установами для розвитку всіх інших
підгалузей культури. Їх безцінний потенціал використовується народом
України, зусиллями якого створюється культура.
Необхідність термінового
реформування біб-ліотечної галузі обумовлена насамперед стрімким занепадом, що
негативно позначився на розвитку науки, виробництва, освіти, культури, на
культурному рівні народу, особливо молоді. У незалежній Україні бібліотеки,
сфера впливу яких охоплює всі сторони життя держави й суспільства, повинні
якомога скоріше зайняти місце, яке вони посідають у цивілізованих країнах, де
їх статус є надзвичайно високим. У Японії, наприклад, національна бібліотека
бере участь в обговоренні державного бюджету і має вплив навіть на політику
країни.
На жаль, в Україні існує
справжня дискримінація бібліотек і бібліотечних працівників. Значущість
книго-збірень – гарантів збереження культурного надбання людства та осередків
найдоступнішої інформації – поступово зводиться до рівня побутового
обслуговування. А бібліотечна праця, яка потребує високого інтелектуального і
професійного рівня, значного психологічного напруження і здійснюється у
шкідливих для здоров’я
умовах, оцінюється неадекватно.
При розподілі бюджетних
коштів бібліотечним установам у більшості випадків відводиться останнє місце. А
при підвищенні заробітної платні так званим бюджетникам бібліотечні працівники
не згадуються зовсім.
Бібліотекарі,
покликані забезпечувати інформацією
органи державної влади, не одержали статусу державних службовців, хоча працівники
архівів, чиї функції дуже схожі з бібліотечними, але більш обмежені, мають
такий статус.
В результаті бібліотеки
не в змозі виконувати свої статутні і функціональні обов’язки на належному рівні,
бо втрачають кваліфіковані кадри, не мають можливості повноцінно формувати фонди й раціонально впроваджувати сучасні
інформаційні технології.
Прийняті на державному
рівні документи, покликані забезпечити базові напрямки бібліотечної діяльності,
(наприклад “Програма збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000-2005
рр.”), не виконуються, бо кошти під них не виділяються.
У цьому зв’язку необхідно:
-
забезпечити
гарантоване фінансування бібліотек, для чого добитися реалізації "Основ
законодавства про культуру", де “держава гарантує необхідні асигнування на
розвиток культури в розмірі не менше 8% від національного прибутку України”
(Ст. 23);
-
добитися регулярного виділення коштів на цільові державні
програми, у т.ч. з поповнення і збереження бібліотечних фондів;
-
доповнити закон "Про місцеве самоврядування" статтею
про цільове фінансування бібліотек;
-
довести рівень заробітної плати бібліотечних працівників
до рівня, вищого за прожитковий мінімум; впровадити коефіцієнт росту заробітної
плати бібліотечних працівників при збільшенні мінімальної заробітної платні.
Вимогою часу є необхідність
розробки та прийняття спеціальної Державної перспективної програми розвитку і
модернізації бібліотек з обов’язковою законодавчою підтримкою і цільовим фінансовим
забезпеченням.
Програма повинна
визначати цілі, завдання, пріоритети і механізми взаємовідносин і взаємодії у
діяльності бібліотек країни різного відомчого підпорядкування в умовах ринкових
відносин. Результатом стане спрямування зусиль всіх бібліотечних установ на
виконання потреб держави й населення, підвищення ефективності бібліотечного
впливу, покращання доступу до
інформації, економія ресурсів за рахунок припинення їх дублювання.
Програму необхідно
доповнити документами, які мають регламентувати окремі напрямки бібліотечної
діяльності. Серед них першочерговими повинні стати:
-
Положення про
взаємодію бібліотек України;
-
Положення про систему інформаційної діяльності бібліотек
України;
-
Положення про систему науково-методичної діяльності
бібліотек України.
Як то прийнято у розвинутих країнах, держава в першу
чергу повинна опікуватися всеукраїнськими бібліотеками загальнодержавного
значення, які, завдяки своїм ресурсам,
сфері впливу на різні сфери життя країни та її громадян, забезпечують
збереження культурного надбання і на цьому підґрунті сприяють подальшому
розвитку держави та культури. До таких бібліотек в Україні належать національні
й державні наукові бібліотеки, тобто дві національні (НПБУ і НБУ
ім.Вернадського), Харківська та Одеська державні наукові бібліотеки.
Останні дві установи на
рівні з національними бібліотеками повинні одержувати постійне фінансування,
достатнє для їх утримання та функціонування за всіма основними напрямками
діяльності, щоб підтримувати належний рівень зберігання унікальних фондів, забезпечувати постійний вплив на інші бібліотеки
галузі завдяки науковим розвідкам і науково-методичній діяльності, брати участь
в удосконаленні правового забезпечення діяльності бібліотек.
Відомо, що велика частина
фондів національного, а частково і всесвітнього значення, зосереджені у двох
регіональних бібліотеках: Харківській (ХДНБ) і Одеській (ОДНБ) державних
наукових бібліотеках. Завдяки унікальності фондів їх бібліотечно-інформаційний
вплив поширюється далеко за межі адміністративно-територі-ального регіону, де
вони розташовані. Рівень і характер діяльності цих бібліотек перебільшує
визначення, що закладене у ст.8. Закону України, “Про внесення змін до Закону
України “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, де йдеться про поняття “Державна
бібліотека”. У цій статті відсутнє визначення фондів ХДНБ і ОДНБ “національне культурне надбання
українського народу”, хоча вони налічують велику кількість видань, що належать
до Державного реєстру національного культурного надбання.
Таким чином, обидві
бібліотеки не мають повноцінних державних гарантій щодо збереження і поповнення
своїх фондів, бо, згідно з названим Законом, статус фонду, який розглядається
як “національне культурне надбання” закріплений лише за національними
бібліотеками. При цьому фонди НПБУ є значно біднішими за фонди згаданих
бібліотек з державним статусом.
Щоб ліквідувати це
протиріччя, статус національних доцільно і можливо, як то проголошує
Закон “Про надання закладам культури статусу національних”, надати ХДНБ і
ОДНБ. Тоді в групі бібліотек Міністерства культури і мистецтв з’явиться також можливість
повноцінного делегування окремих функцій або їх частин до зазначених
регіональних бібліотек. Це цілком відповідає сучасному погляду на
організацію діяльності національних бібліотек і допоможе спільними зусиллями
вирішити найважливіше завдання – розвиток національної системи бібліотечного
забезпечення потреб держави і суспільства.
Використання принципу
делегування повноважень від Національної парламентської бібліотеки до державних
наукових бібліотек можна розпочати вже зараз в галузі науково-методичного
забезпечення діяльності бібліотек країни, про необхідність відновлення якого
свідчать наші спостереження і дослідження. Між НПБУ, ХДНБ і ОДНБ треба
розподілити провідні напрямки бібліотечної справи, за якими кожна бібліотека
буде здійснювати методичне забезпечення на основі аналізу стану діяльності
вітчизняних бібліотек, вивчення іноземного досвіду, власних наукових розвідок і
моніторингу. Наприклад, ХДНБ може взяти на себе методичне супроводження
проблем збереження бібліотечних фондів, сприяння бібліотечній діяльності на
допомогу науково-технічному розвитку країни. Організаційно такий розподіл
слід закріпити у “Положенні про систему науково-методичної діяльності бібліотек
України”.
Аналогічно можна діяти й
відносно галузевої спеціалізації зазначених бібліотек у створенні інформаційних
електронних продуктів, професійно-орієнтованих ана-літичних, реферативних,
бібліографічних видань. Цей розподіл доцільно здійснити на основі
моніторингового дослідження.
Особливої уваги і пильного розгляду заслуговує визначення
місця бібліотек в системі інформаційного забезпечення розвитку держави і
суспільства в ринкових умовах.
За своєю
специфікою бібліотеки, особливо наукові, є потужними інформаційними закладами.
На жаль, їх інформаційна діяльність занепадає, і не тільки через фінансовий
голод і неспроможність повноцінно формувати свої фонди і впроваджувати сучасні
інформаційні технології. Інформаційній діяльності бібліотек бракує
системного підходу. Вона майже повністю випала з державної системи
інформації. Національні й регіональні інформаційні програми і системи
здебільшого формуються без участі бібліотек, що підтверджує нерозуміння
значущості і можливостей бібліотек
управлінськими структурами.
Необхідно, використовуючи досвід
розвинутих країн, при розробці законів і програм різного рівня, пов‘язаних з
проблемами інформатизації суспільства, наукового і науково-технічного розвитку,
обов‘язково включати до них бібліотеки.
Відомо, що перспективи
інформаційного ринку України пов‘язані з подальшим розвитком державної інформації
та створенням комерційного сектору за умов державного регулювання. Бібліотеки
спроможні забезпечу-вати і повинні розвивати інформаційну діяльність в обох
секторах. Але державний сектор для бібліотек державного підпорядкування повинен
бути основним і підтримуватися державою матеріально і на законодавчому рівні.
При цьому бібліотеки
загальнодержавного значення (НБУ, НПБУ, ХДНБ, ОДНБ, ЛНБ ім. В.Стефаника) мають
у координації забезпечувати професійно-орієнтовану інформа-цію для науковців і
фахівців з використанням практично всіх форм – документальної, бібліографічної,
реферативної та довідкової на основі моніторингових досліджень та з урахуванням
діяльності інших учасників державної системи інформації.
ОУНБ та публічні бібліотеки
можуть працювати над наданням масової споживчої інформації населенню. А кожна з
бібліотек на основі моніторингу може увійти до комерційного сектору інформації
зі своїми пропозиціями на інформаційному ринку.
Інформаційна діяльність не може
розвиватися без впровадження сучасних інформаційних технологій. На жаль,
цей процес у бібліотеках України здійснюється теж безсистемно, хаотично,
великою мірою залежить від іноземних благодійників, які переслідують власні
цілі. В результаті процес призводить до нераціонального витрачання ресурсів, не
наближає нас до єдиної системи створення і використання бібліотечних
електронних ресурсів. Очевидно, що роботу за цим напрямком слід перевести в
раціональну площину. Для цього в рамках державної політики в галузі
впровадження новітніх інформаційних технологій слід розробити єдину для всіх
бібліотек МкіМ програму комп‘ютеризації і впровадження новітніх технологій,
головна мета якої полягатиме у створенні єдиної комп‘ютерної
інформаційно-бібліотечної мережі.
Слід зауважити, що бібліотеки
як інформаційні центри працюють на всі міністерства. Ті з
міністерств, які не мають своєї бібліотечної мережі, використовують результати
праці бібліотек МКіМ, але не беруть участі в їх утриманні. Можливо, слід
виробити механізм, за яким частина їх коштів йшла б цілеспрямовано на утримання
бібліотек загальнодержавного значення, що фінансуються МКіМ. Або названі
бібліотеки мали б одержувати фінансування за окремою захищеною статтею,
на зразок НБУ ім. В.Вернадського.
Аналогічно проблему доцільно було
б вирішувати і на регіональних рівнях (область, район), в бюджеті яких фінансування
бібліотек гарантувалося б окремою статтею.
Загальні принципи функціонування
бібліотек базуються на документах, які регламентують різні правові аспекти їх
діяльності. За період незалежності прийнято багато нормативно-правових актів,
як таких, що безпосередньо стосуються бібліотечної галузі, так і тих, що
належать до суміжних сфер – інформації, підприємництва, реклами тощо.
Однак на фоні певних позитивних
зрушень у законодавчому забезпеченні бібліотечної та інформаційної діяльності
проблема правового регулювання галузі залишається відкритою.
Фрагментарність, неповнота,
суперечливість, неуз-годженість з прийнятими раніше нормативними актами є
характерними рисами існуючого законодавчого простору. Частина
нормативно-правових актів застаріла, а новостворені мають загальний характер і
не діють ефективно у зв‘язку з відсутністю підзаконних актів.
З метою стабілізації діяльності
бібліотечних установ та наближення їх до стандартів цивілізованого європейського
суспільства необхідно провести на державному рівні роботу зі створення
комплексної правової системи за-конодавчого забезпечення саме бібліотечної
галузі. Вирішенню цього завдання відповідає нагальна необхідність створення
при Кабінеті Міністрів постійнодіючої міжвідомчої комісії з питань
інформаційно-бібліотечної політики. Основними
завданнями цієї комісії повинно стати вироблення механізмів узгодження дій у
сфері інформації та бібліотечної діяльності, забезпечення юридичного
обґрунтування функціонування та розвитку інформаційно-бібліотечної мережі у
сучасних умовах, внесення поправок і змін до діючого законодавства, узгодження
та ініціювання нових законодавчих актів, зведення їх в єдиний комплекс та обов‘язкове
створення правового механізму контролю за виконанням.
Саме відсутність
правового механізму державного контролю за виконанням такого важливого
документа, як Постанова Кабміну України № 608 від 10 травня 2002 р. "Про
порядок доставлення обов’язкових примірників документів" приводить до
того, що не всі видавництва надсилають свої видання до установ-одержувачів
обов’язкового примірника видань України. Бібліотеки не можуть застосувати на
практиці штрафні санкції до видавництв, які не виконують вимоги Закону
"Про обов’язковий примірник документів"
від 9 квітня 1999 р. та названу вище Постанову, тому що існуючим законодавством
не передбачені такі штрафні санкції. Водночас більшість розвинутих країн
світу вживають досить жорстких заходів
до порушників своїх законів щодо ОП. Практикується вилучення тиражу, введено
штрафи. У США, наприклад, такий штраф складає не менше $ 250 за кожний примірник, а при
повторному порушенні –
$ 2500. На цьому фоні стаття 11 Закону
України "Про обов’язковий примірник документів" виглядає, м’яко
кажучи, несерйозно.
Доречно також наголосити, що саме
виконання багатьох заходів, зазначених у прийнятих за останній період
нормативно-правових актах, допомогло б вирішити багато нагальних проблем
інформаційно-бібліотечної сфери, які накопичилися протягом останніх років.
З метою виконання завдань
з охорони бібліотечних фондів, передбачених Програмою збереження бібліотечних
та архівних фондів на 2000-2005 р., було б доцільним внести до Закону
України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" в останній редакції від
16.03.2000 р. № 1561–111:
1) положення про
відповідальність місцевих органів влади за екологічне становище бібліотек
загальнодержавного значення та ОУНБ (обмеження руху транспорту, заборона
будівництва та розташування об’єктів, що негативно впливають на роботу
бібліотек та становлять загрозу збереженню бібліотечних фондів тощо);
2) статтю 32
"Відповідальність за порушення за-конодавства про бібліотечну справу"
викласти у такій редакції:
"Користувачі
документів бібліотечного фонду, праців-ники бібліотек та ін. особи, які
допустили псування, знищення, підроблення, приховування, недбале
зберігання, розкрадання, незаконне
вивезення за межі України та інші порушення законодавства про бібліотечну справу, несуть відповідальність
згідно із законом";
3) додати статтю 33
"Відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про
бібліотечну справу" такого змісту:
"Застосування
адміністративних стягнень або кримі-нального покарання не звільняє особу, винну
у порушенні законодавства про бібліотечну справу, від обов’язку відшкодувати
шкоду, завдану бібліотеці та бібліотечному фонду.
Суперечки, пов’язані з
відшкодуванням шкоди, зав-даної документам бібліотечного фонду та бібліотеці,
вирішуються в судовому порядку".
4) До статті 18
"Облік, зберігання та використання документів" внести таке положення:
"Забороняється
розміщення бібліотечних установ у приміщеннях, що не відповідають вимогам
зберігання документів бібліотечного фонду та охорони праці біблі-отечних
працівників".
До Кодексу України про
адміністративні пра-вопорушення внести статтю про порушення законодавства про
бібліотеки і бібліотечну справу з конкретним визначенням відповідальності (за
аналогією з статтею 921 Закону України "Про національний
архівний фонд та архівні установи" від 13 грудня 2001 р. № 2888-ІІІ).
З метою забезпечення умов
організації, зберігання та використання бібліотечних фондів на паперових носіях
необхідно розробити відповідний державний стандарт за аналогією з ГСТУ
55.001-98 Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України
"Документи з паперовими носіями. Правила зберігання Національного
архівного фонду".
Також потребує розробки
держстандарт з питань організації, зберігання і використання документів на
електронних носіях (ГМД, CD-ROM та ін.).
Розвиток
документно-комунікативної сфери сус-пільства, активне впровадження нових
інформаційних технологій висуває високі
вимоги до професійних та інтелектуальних якостей сучасного
бібліотечно-інформаційного фахівця. Однак нецілісність нормативно-правової бази
в сфері культури та низький рівень соціального захисту бібліотекарів у
порівнянні, наприклад, з архівними працівниками, призвели до різкого зниження
соціального статусу бібліотечного фахівця, падіння престижу цієї професії.
Якщо не вжити термінових
заходів, то загрозлива тенденція відтоку молодих кадрів із бібліотек,
скорочення державного набору в вузах призведе до того, що впроваджувати й
розвивати новітні інформаційні технології в бібліотеках, забезпечувати
культурно-освітні та наукові потреби громадян буде нікому.
З метою вирішення
кадрового забезпечення та відновлення високого громадського авторитету
бібліотек пропонуємо:
- надати бібліотекам
загальнодержавного значення та ОУНБ статус наукових установ, ввести їх до
Державного реєстру установ, що підпадають під дію Закону України "Про
наукову і науково-технічну діяльність" від 6 квітня 2000 р.
№ 1646-ІІІ;
- впровадити передбачене
статтею 30 Закону "Про бібліотеки..." (в редакції від 16 березня 2000
р. № 1561-Ш) право на доплату за вислугу
років;
- додати до статті 30
цього Закону положення про надбавки за
шкідливі умови праці;
- розділ ІХ Закону
"Про бібліотеки..." доповнити окремою статтею "Професійна діяльність у бібліотечній
сфері", де розширити коло осіб, які можуть працювати у бібліотеках:
"Професійною
діяльністю в бібліотеках можуть займатися громадяни як з бібліотечною вищою базовою освітою, так і з
освітою інших напрямків".
Вважаємо також за
необхідне організувати система-тичну роботу з удосконалення нормативно-правової
бази бібліотечної галузі з обов‘язковим залученням провідних бібліотечних установ,
професіоналів-практиків та науковців.
Останнім часом, у зв’язку
з активним впровадженням у бібліотечній галузі новітніх інформаційних
технологій, створюються умови для утвердження бібліотек у ролі провідних
інформаційних посередників. Успішне вирішення цього завдання, як доводить
зарубіжний досвід, є можливим лише за умов об’єднання їх зусиль. Майбутнє
бібліотечних комп’ютерних технологій – у спільній роботі бібліотечних закладів,
у координації та кооперації розвитку їх діяльності. Зараз у публічних
бібліотеках Східної України спо-стерігається тенденція до створення
корпоративних мереж бібліотек. Інтеграція інформаційних ресурсів потребує
визначення рівня технічної оснащеності бібліотек, обсягів інформаційних
ресурсів, інформаційної та програмної сумісності бібліотечних систем, кадрового
потенціалу.
Для з’ясування
можливостей переходу бібліотек до корпоративних форм співпраці, вибору єдиної
технологічної моделі взаємодії Харківською державною науковою бібліо-текою ім.
В.Г.Короленка у 2002 р. здійснено дослідження стану інформатизації бібліотек
Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Полтавської, Луганської та Сумської
областей.
Дослідження підтвердило
думку, що зараз інформа-тизація є одним із пріоритетних напрямків роботи
бібліотек Східної України. Майже десятирічне використання у бібліотеках
новітніх інформаційних технологій можна
умовно поділити на кілька етапів: початковий, тобто автоматизація внутрішніх
процесів з метою звільнення працівників від рутинної роботи; другий – перехід
до локальних мереж та створення автоматизованих бібліотечно-інформаційних
систем; третій – використання Інтернет та Інтернет-технологій, вихід у світовий
інформаційний простір не тільки з метою використання інформаційних ресурсів, а
й надання їх усім бажаючим.
Перший етап
інформатизації бібліотеки України розпочали на початку 90-х років, коли наша
держава не мала стратегії щодо впровадження та розвитку інформаційних
технологій. Поступове усвідомлення того, що забезпечення широкого доступу до
інформації є можливим тільки за умов максимального використання сучасних
інформаційних технологій, змусило бібліотеки розпочати цей процес самостійно,
без будь-якої допомоги з боку методичних центрів та органів влади.
Аналіз пройденого шляху
свідчить, що успішна комп’ютеризація бібліотек залежала від правильно обраної
стратегії, достатнього розвитку матеріально-технічної бази, підготовки
персоналу та узгодженості дій колективів.
Накопичивши певний досвід
з автоматизації біб-ліотечних процесів, бібліотеки дійшли висновку про
необхідність регулювання цієї діяльності та розпочали створення програм
інформатизації. Так, Дніпропетровською ОУНБ розроблено тривалу "Програму
комп’ютеризації Дніпропетровської ОУНБ", де визначено основні етапи цієї
діяльності, послідовність автоматизації технологічних процесів, поставлене
питання щодо створення локальної комп’ютерної мережі, складено перелік
необхідної техніки та програмних продуктів. Луганська ОУНБ спільно з
бібліотеками вищих учбових закладів міста, обласною бібліотекою для дітей,
обласною бібліотекою для юнацтва розробила проект регіональної "Програми
інформатизації бібліотек Луганської області", а також спільно з обласним
управлінням культури і мистецтв облдержадміністрації – проект регіональної
"Програми інформатизації галузі культури і мистецтв".
Швидкий розвиток нових
інформаційних технологій потребував створення у бібліотеках спеціальних
структурних підрозділів, які б координували процеси комп’ютеризації,
забезпечували оптимальний доступ до інформаційних ресурсів. По-різному
вирішувалося це питання. Здебільшого створювалися відділи автоматизації бібліотечних
процесів, основні виробничі функції яких полягали у технічному обслуговуванні
комп’ютерів, розробці та впровадженні програмного забезпечення, підтримці БД. З
часом функції відділів розширилися, з’явилася
необхідність у наданні користувачам електронної інформації. Своєрідний
струк-турний підрозділ організовано в Луганській ОУНБ. Тут на базі відділу
автоматизації і сектору маркетингу свого часу було створено
Бібліотечно-інформаційний центр (БІЦ), тобто інтегровану структуру управління
процесами автоматизації, обслуговуванням користувачів електронними
інформаційни-ми ресурсами, процесами створення і підтримки програмного
забезпечення, функціонуванням Інтернет-вузла. Цей під-розділ також виконує
роботи з підготовки програм та проектів, пов’язаних з інформатизацією.
Схожий за основними
технологічними функціями відділ автоматизації бібліотечних процесів Донецької
ОУНБ складається з сектору організації роботи в Інтернет, групи
технічно-програмного забезпечення автоматизації та групи створення і підтримки
БД. Це гнучкий та мобільний структурний підрозділ, на базі якого можна
здійснювати подальшу комп’ютеризацію як обласної бібліотеки, так і бібліотек
регіону.
Впровадження комп’ютерних
технологій передбачало вкладання значних коштів для забезпечення цього напрямку
роботи. Але в умовах економічної кризи розраховувати на достатнє бюджетне
фінансування проектів бібліотеки не могли. Тому вони звернули увагу на
благодійницьку діяльність міжнародних фондів. Участь у конкурсах проектів –
нове явище для українських бібліотекарів. Не всі проекти, які подаються на
конкурси, фінансуються грантодавцями. Але постійна участь в них дає змогу
бібліотекам накопичувати досвід і отримувати значні кошти під конкретні ідеї.
Основними грантодавцями для бібліотек Східної України є: Міжнародний фонд
"Відродження", IREX та програма ІАТР, програма американського посольства LEAP, Інститут "Відкрите суспільство"
(Бу-дапешт) та інші. Саме завдяки їх фінансовій та організаційній допомозі
бібліотеки змогли зробити перші кроки на шляху до інформатизації.
Так, Дніпропетровська
ОУНБ за допомогою грантів реалізувала програму комп’ютеризації, автоматизації
тех-нологічних процесів, створила електронний каталог фонду, автоматизувала
видавничі процеси, впровадила 3 локальні мережі (майже 50 комп’ютерів, 43
АРМи).
Дніпропетровська міська ЦБС на реалізацію
проектів автоматизації бібліотек отримала в 1996–2001 рр. понад
40 тис. доларів. Усі проекти, які виставляла на міжнародні конкурси Донецька
ОУНБ, були підтримані й профінансовані на суму понад 50 тис. доларів. Понад 25
тис. доларів на підключення до Інтернет та його розвиток отримала Харківська
ОУНБ. Більше 13 тис. доларів на реалізацію різних проектів з інформатизації
одержала Сумська ОУНБ.
Не тільки обласні, а й
ЦБС за підтримкою методичних центрів почали брати участь у конкурсах
різноманітних проектів. Значні суми для реалізації проекту "Інтернет для
читачів публічних бібліотек" отримали Рубіжанська, Маріупольська,
Артемівська, Харцизька, Ізюмська, Сумська міська ЦБС ім. Т.Шевченка та інші.
Протягом 10 років
бібліотеки придбали різними шляхами комп’ютерну техніку. Наводимо дані про її
кількість у таблиці 1.
Табл.
1
|
|
Назва бібліотеки |
Загальна кількість |
ХТ ІВМ |
АТ 286 |
АТ386 |
АТ486 |
Pentium I |
Pentium II |
Pentium III |
Pentium IV |
|
1 |
Донецька ОУНБ |
48 |
1 |
4 |
6 |
10 |
5 |
7 |
15 |
- |
|
2 |
Маріуполь-ська ЦБС |
17 |
1 |
1 |
2 |
3 |
1 |
6 |
3 |
- |
|
3 |
Луганська ОУНБ |
22 |
- |
- |
5 |
2 |
3 |
- |
- |
12 |
|
4 |
Рубіжан-ська ЦБС |
8 |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
8 |
- |
|
5 |
Сумська ОУНБ |
11 |
- |
- |
- |
5 |
1 |
5 |
- |
- |
|
6 |
Сумська ЦБС |
12 |
- |
1 |
- |
1 |
2 |
1 |
7 |
- |
|
7 |
Харківська ОУНБ |
19 |
- |
- |
2 |
3 |
3 |
2 |
9 |
- |
|
8 |
Дніпропет-ровська ОУНБ |
57 |
- |
2 |
2 |
1 |
11 |
25 |
16 |
- |
Як бачимо, бібліотеки мають здебільшого
комп’ютери класу Pentium. Це дозволяє їм використовувати сучасне програмне забезпечення та
впроваджувати багатофункці-ональні автоматизовані інформаційно-бібліотечні системи.
Обласні наукові
бібліотеки використовують наявну техніку для: реєстрації та обліку
читачів, обробки нових надходжень,
ведення тематичних баз даних, оформлення передплати на періодичні видання,
підготовки інформа-ційних та тематичних покажчиків, забезпечення інформацією
місцевих органів влади та ін.
В усіх бібліотеках, які
досліджувалися, створено локальні мережі. Причому в Донецькій ОУНБ робочі
станції всіх відділів об’єднано в одну локальну мережу, в Дніпропетровській –
відділи об’єднано в три мережі. Комп’ютеризовано практично всі технологічні
процеси бібліотеки: комплектування, інвентаризацію та обробку літератури,
введено в дію систему статистики, запроваджено систему
"Адміністратор", формується база внутрішньої документації бібліотеки.
У Харківській ОУНБ об’єднано регіональний центр інформації, відділ
автоматизації, адміністрацію. Єдину мережу створено і в Полтавській ОУНБ. Вона
забезпечує доступ до бази даних "Читачі", електронного каталогу
бібліотеки, до інших баз даних.
Вивчення програмного забезпечення
(ПЗ) довело, що найбільш використовуваною в ОУНБ Східної України є система
автоматизації бібліотек ІРБІС. Власну програмну розробку здійснила Луганська
ОУНБ. Наочно ці дані представлені в таблиці 2.
Табл.
2