Українська письменниця Докія Гуменна

 

“ Докія Гуменна – це жива легенда...
Якби в інших народів була така письменниця, з неї зробили би національну героїню: писали монографії, знімали кіно- та телефільми, вручали державні нагороди...” 

 

(М. Мушинка П’ять разів “похоронена”, а все ж таки жива // Сучасність. – 1995. - №4. – С.143).

Докія Кузьмівна Гуменна народилася в селянській родині 23.02 (07. 03 ) 1904 р. в с.Жашків Таращанського повіту на Київщині (нині місто Черкаської області). Дід з батьківського боку був хліборобом, мати, Дарія Кравченко, походила із збіднілого шляхетного роду. Вона прищеплювала доньці любов до народних традицій, фольклору. Батько Докії, не маючи хазяйських нахилів, спробував зайнятися торгівлею, але успіху не мав. Полюбляв музику, сам навчився грати на скрипці та сопілці. 

Докія навчалася у міській початковій школі, потім у середній педагогічній школі, де її вчителем був Дмитро Загул, відомий письменник з Буковини. Вищу освіту здобула в Києвському інституті народної освіти (ІНО) на літературному факультеті, де викладали професори О.Грушевський, О.Оглоблін, М.Зеров, П.Филипович.

Видавати свої твори Докія Гуменна почала за підтримки Сергія Пилипенка. Перше оповідання "В степу" було надруковане в журналі "Сільсько-господарський пролетар", згодом її твори друкувалися в інших журналах, ("Глобус", "Життя і революція", "Червоний шлях", "Літературний журнал"). 1924 року вступила до письменницької організації "Плуг".

"Червоний шлях"

Відвідавши кілька колгоспів, Докія Гуменна написала ряд репортажів "Листи з степової України", “Ех, Кубань, ти Кубань хлібородная”, “Кампанія” , в яких описувала занепад українського побуту, культури та моралі. Ці твори були негативно сприйняті радянською критикою. "Куркульська письменниця", "куркульська агентка в літературі", ”глитайський агент в літературі" – так цькувала українська преса молоду письменницю. У березні 1932 року її виключили з “Плугу”, заборонили друкуватися, що означало літературну смерть для письменниці: втрачаючи можливість друкуватися, вона була приречена на мовчання. 

“Життя і революція"

У щоденному очікуванні  на арешт  Докія Гуменна вирішує зникнути з поля зору гонителів. Вона залишає Харків і виїздить до Туркменії, де протягом кількох місяців вивчає східні мови і збирає чимало матеріалу про історію і давню культуру місцевого населення.

У 1933 році Докія Гуменна повертається в Україну, до Києва. Не прийнята до новоствореної Спілки письменників України, позбавлена можливості друкуватися, вона змушена була працювати діловодом, секретарем, стенографісткою в різних установах міста. Обдарована сильною волею й жагою до життя, до праці, Д.Гуменна за таких складних умов не зламалася. Вона писала без надії на публікацію. Так тривало до 1939 року, коли послаблення партійної пильності дало змогу побачити світ кільком її творам: журнал “На зміну” надрукував нарис “Трипільська статуетка” та “Оповідання про мустьєрського хлопчика”, а журнал “Радянська література” – “Перший іспит кочовницького сина Чари”. У 1940 році була надрукована повість “Вірус” і нарис “З історії сивої давнини”.

Але історія повторюється знову. У лабети критиків потрапила повість “Вірус”, в якій письменниця викрила бюрократичні форми радянського керівного апарату. Д.Гуменну звинуватили у згущенні барв, якими вона змальовує все, що потрапляє під руку, у тенденційному узагальненні негативних явищ і викривленні образу сучасної радянської людини. Невідомо, як би склалася подальша доля Д.Гуменної, але почалася Друга Світова війна. Письменниця залишається в Києві, налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників. У 1941 році на сторінках додатку до літературного тижневика “Українське слово”, що виходив під редакцією Олени Теліги, році Гуменна опублікувала новелу  “Пахощі польових квітів”. 

Невдовзі фашисти розігнали Спілку письменників України та її чільних представників (подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача) розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з’являлася, в Києві подейкували, що вона замордована гестапо.

Письменниця пильно приглядалася до життя українського народу під час німецької-фашистської окупації, занотовувала факти, характери, ситуації – все, чим дихало тодішнє життя і що лягло в основу роману “Діти чумацького шляху”, над яким вона почала працювати, і задуманного роману-хроніки “Хрещений Яр”.

Восени 1943 року Докія Гуменна подалася до Західної України. Кілька її оповідань, новел і нарисів з’явилося на сторінках львівських журналів і газет.

Книгу "Епізод з життя Європи Критської" письменниця написала у 1944 році. Це феєрія про синьооку дівчинку-Україну, про стару Європу, про Любов, про Життя. Докія Гуменна передрікає в своїй казці значну роль України в майбутньому Європи і всього людства. Багато що у цій казці нагадує сучасні реалії українського життя, зокрема наши співвітчизники-заробітчани працюють в Європі.

Епізод з життя Європи Критської [Текст]: феєрія. – Нью-Йорк, 1957. – 144с.

"Чому це в неї так усе йде? Люди й прислів'я видумали: там добро де нас нема. Все – не так. Як не тілесні болячки, то душевні рани. Те помирає з голоду, а друге – від надмірного черевоугодництва. Там – обкрадені, позбулися всіх людських прав, а там... Чому одні з недолі самі собі вкорочують віку, а другі... мають щастя, та мусять вмирати?
- Чому не можу я настарчити для всіх справедливості? На те ж людина родиться, щоб мати щастя..." (Гуменна Д. Епізод з життя Європи Критської. – Нью-Йорк, 1957. – С.23 )

Тим часом наближається фронт, і Докія Гуменна їде далі на Захід, де потрапляє до збірного табору для “переміщених осіб” у Зальцбурзі. В Австрії письменниця працювала в редакції журналу “Керма”, на сторінках якого були вміщені окремі її твори, зокрема новела “Прекрасна аномалія”, водевіль “Премудрі розумники”, оповідання “Наталка будує нову Європу”. У видавництві “Нові дні” було надруковано збірку оповідань “Куркульська вілія”.

Гуменна Д. Куркульська вілія. – Зальцбург, 1946. – 44с. 

У 1948 році Докія Гуменна опинилась у Мюнхені, де у видавництві “Українська трибуна” вийшли чотири томи роману-хроніки “Діти Чумацького шляху ”.

Гуменна Д. Діти Чумацького шляху : роман у 4 кн. Кн.1/Д. Гуменна – Нью-Йорк, 1948. – 141с. 

Гуменна Д. Діти Чумацького шляху : У 4 кн. Кн. 3 / Д. Гуменна. – Нью-Йорк, 1951. – 248 с.

Гуменна Д. Діти Чумацького шляху: У 4 кн. Кн 4 /Д.Гуменна. – Нью-Йорк, 1951. – 141с.

З 1950 року письменниця живе і працює в Америці. Незважаючи на цензуру починає працювати: втілювати задуми, друкуватися. Її твори публікуються на сторінках журналів і газет “Київ”, “Нові дні”, “Наше життя”, “Український прометей”, “Свобода”, “Українські вісті”, “Новий шлях” та інших.


За кордоном Докія Гумена, написала і видала власним коштом 20 книжок: повісті “Мана”, “Велике Цабе”, роман-хроніка “Хрещатий Яр”, роман-скарга “Скарга майбутньому”, казка-есей “Благослови мати”, роман “Золотий плуг”, есей “Родинний альбом”, спогади “Дар Евдотеї” та інші.

Гуменна Д. Велике цабе [Текст]. – Нью-Йорк, 1964. – 328с.

Гуменна Д. Золотий плуг [Текст]. – Нью-Йорк, 1968. – 292с.

Гуменна Д. Родинний альбом [Текст]. – Нью-Йорк, 1971. – 351с.

Гуменна Д. Дар Евдотеї [Текст]. – Нью-Йорк, 1990. – 346с.

Літературну спадщину Докії Гуменної поділяють на твори про прадавню Україну, про сучасну Україну, а також казкові твори – всі вони являють собою справжнє мереживо думок, вигадок, міфологічних подій, історій, фантазій. 

У багатьох своїх творах Гуменна низько уклоняється літнім жінкам:

“Жінки! У цій словесній творчості вони виступають, як берегині від хвороб, стихійного лиха, від посухи і граду. З допомогою слова-договору мали вони владу над дощем... Жінки – охоронниці. На наших очах відбувається те саме. У сьогоднішній Україні жінки похилого віку перебрали на себе функцію охорону освячених вірою традицій і ревно їх бережуть. Не раз чуємо: “А-а, тепер там до церкви ходять самі старі баби!” Еге ж, старі баби, не зважаючи на півстоліття антирелігійної пропаганди. На зміну одному поколінню старих бабів з’являються нові старі баби. Вони заповнюють церкви, христять дітей, святять паски, мак і квіти, а в Спасівку – яблука. Все, як має бути. Встаньмо і низенько вклонімося непереможному племені старих бабів!” (Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє . – Нью-Йорк, 1978. – С.291-292).

Гуменна Д. Скарга майбутньому [Текст]. – Нью-Йорк, 1964. – 328с.

Поряд з літературною діяльністю Докія Гуменна продовжувала активне громадське життя. Вона брала безпосередню участь у створенні Об’єднання українських письменників “Слово”.

Померла письменниця 4 квітня 1996 р. у Нью-Йорку, похована у містечку Бавнд Брук.

Єдиний закон, котрим Докія Кузьмівна Гуменна керувалася у житті – це правда життя і любов до свого народу.

Список літератури