Євроінтеграція

З відродженням Української держави почався новий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, Україна отримала можливість безпосереднього спілкування з іншими державами, стала суб’єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси.

Інтеграція є магістральним напрямком розвитку європейського континенту, який в третьому тисячолітті визначить ситуацію в самій Європі та її місце в світі. Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, адже є найкращим способом реалізації національних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення її позиції у світі.

Детальніше познайомимося зі здобутками та труднощами співпраці України з європейськими структурами.

Найбільш плідним слід визнати співробітництво України та “Організації з безпеки і співробітництва в Європі” (ОБСЄ, до грудня 1994 р. мала назву "Нарада з безпеки і співробітництва в Європі"). Згідно з “Паризькою Хартією для нової Європи” (1990 р.) принципи цієї організації полягають у твердій відданості демократії, заснованій на правах людини та основних свободах: процвітанні через економічну свободу та соціальну справедливість; рівній безпеці для всіх країн на її просторі. Згідно з Декларацією Будапештського самміту 1994 р. за ОБСЄ закріплена центральна роль у забезпеченні стабільності на континенті. Учасники Стамбульського самміту (1999 р.) в “Хартії європейської безпеки” зафіксували зобов’язання будувати взаємні відносини у відповідності до концепції загальної всеохоплюючої безпеки та транспарентності.

Україна вступила до НБСЄ 30 січня 1992 р., незабаром після проголошення незалежності. Наша країна бере активну участь в обговоренні питань розвитку європейського діалогу, виступає за удосконалення інститутів і механізмів ОБСЄ, зміцнення її ролі в європейському просторі безпеки, підвищення превентивного та миротворчого потенціалу цієї організації.

ОБСЄ не має міжнародної правосуб’єктності, статусу, іншої правової бази. Її рішення мають політичний, а не юридичний характер. Однак Організація має реальний вплив на розвиток окремих країн шляхом політичного діалогу, а також “польової діяльності” (місії, групи з нагляду за виборами тощо). Поки що ця організація поступається за впливом і авторитетом іншим європейським структурам, але, за оцінкою багатьох політичних лідерів, у майбутньому вона має відігравати одну з ключових ролей у європейській політиці. Шлях до інших європейських структур проліг через входження України до Ради Європи (РЄ), впливової в світі організації, створеної ще у 1949 р. з метою консолідації демократичних режимів і розповсюдження цивілізованих норм співжиття народів. Вона утворює єдине поле захисту прав людини, сприяє економічній інтеграції та гуманітарним зв’язкам (наприклад, взаємному визнанню вузівських дипломів) тощо. У її рамках розроблено і прийнято близько 40 конвенцій та угод, які мають юридичний і контрольний механізм.

Сесії Парламентської Асамблеї РЄ (ПАРЄ) проходять у м. Страсбурзі. Рішення про приєднання України до РЄ було прийнято ВР 31 жовтня 1995 р., засновуючись на Рекомендації ПАРЄ та запрошенні Комітету міністрів РЄ. А вже 9 листопада 1995 р. Україна набула офіційного статусу повноцінного члена Ради Європи. Велике значення для нашої країни має участь української делегації в Європейській комісії за демократію через право (Венеціанській комісії) – правовому і консультативному органі Ради Європи. Вона здійснює експертизу законів та законопроектів у галузі конституційного права, а також законів про політичні партії, про судоустрій, про захист прав людини тощо. Представники Венеціанської комісії неодноразово проводили моніторинги в нашій країні. Висновки цієї комісії, які базуються на експертизі високопрофесійних юристів, мають рекомендаційний характер.

Плідно складається співпраця між Комітетом Ради Європи з питань місцевих і регіональних справ і українськими органами місцевого самоврядування. У травні 2003 р. від імені цієї організації за вагомий внесок у розбудову європейської спільноти «дипломом Європи» було відзначено місто Харків. Ця висока нагорода, за оцінкою харківського міського голови В.Шумілкіна, є закономірним результатом діяльності Харківської міськради та її виконкому у сфері розвитку міжнародної співпраці у Європі на місцевому та регіональному рівнях (Уряд. кур’єр. – 2003. –17 травня).

Стрижнем європейської інтеграції України є відносини з Європейським Союзом (ЄС), найвпливовішою і найавторитетнішою організацією на континенті. Підструктурами ЄС є Комісія, Європарламент і Суд ЄС. Інтеграція в рамках ЄС вважається для країн претендентів визнанням їх успіхів у справі ринкових перетворень і демократичних відносин.

Етапною для двосторонніх відносин стала Угода про партнерство і співробітництво України з ЄС, підписана у червні 1994 р. і ратифікована парламентом у листопаді того ж року (почала діяти лише з 1998 р., після того, як її підписали всі країни ЄС), яка діє і сьогодні. Згідно з нею конкретними заходами співпраці визначено: забезпечення політичного діалогу, сприяння розвитку гармонійних економічних відносин, підтримка зусиль України по зміцненню демократії і розвитку її економіки (з акцентуванням уваги на завершенні переходу до ринкової економіки).

К2-74889 Европейская конвенция прав человека и судебная реформа в Украине. – Донецк: «Лебедь», 1998. – 94 с. Містяться матеріали семінарів Ради Європи "Європейська конвенція прав людини та судова реформа в Україні", яка відбулася в 1997 р. в Трускавці та Донецьку – виступи експертів Ради Європи та українських учасників семінарів. Призначена працівникам судів, правоохоронних органів, адвокатів, журналістів, членів громадських організацій.
	К2-77182 Європейська конвенція про захист прав свобод людини. – Жовтень, 1998. – 72с. Пропоноване видання допоможе кожному громадянинові бути глибше обізнаним у специфічній правовій сфері – з правового статуту людини та можливостей його захисту.
К2-102167 Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993-2003 рр.). – Х.: Консум, 2003. – 464 с. Вперше в Україні окремою книгою видаються понад 100 найважливіших рішень Європейського суду з прав людини, ухвалених протягом 1993-2002 рр.
	К2-87856 Європейський Союз: Консолідовані договори. –К.: Port Royal, 1999. – 206 с.
К2-85458 Стислий виклад договорів ради Європи. – К.: Право, 2000.– 81 с. Видання має на меті ознайомлення широкого кола читачів зі стислим викладом головних договорів Ради Європи. Зміст договорів викладається коротко, і тому читач отримує лише загальне уявлення про найважливіші положення кожного договору.
К2-111827 Полян К. Європа та її нації: Пер. з фр. / К.Полян. - Львів: Каменяр,2003. - 169 с. Історія кордонів Європи, історія її конфліктів складають основу цієї книги.
	К2-64604 Геген Д. У лабіринті Європейського Союзу / Д. Геген – К.: Основи, 1995. – 116 с. Книга у стислій, майже конспективній формі дає основні відомості про головні інституції Європейського Союзу – структуру, кількісний склад, національне представництво, функції, робочі процедури, особливості взаємодії. Розрахована на політиків та всіх, хто цікавиться проблемами міжнародних зв’язків і кому близькі ідеї створення спільного Європейського Дому.
К2-82960 Правила процедури парламентської асамблеї Ради Європи. –К., Стасбург: Парлам. вид-во, 2000. – 11 с.
	К2-91534 Туряниця В.В. Конституційні права і свободи людини у країнах Центральної Європи (на прикладі Словаччини і Чехії) / В.В. Туряниця – Ужгород: Вид-во Ужгор. Нац. Ун-ту, 2002, – 139 с. Розкриті актуальні проблеми сучасності – конституційне забезпечення прав і свобод людини і громадянина та система механізмів їх захисту в постсоціалістичних країнах центральної Європи, зокрема в Словаччині та Чехії, проаналізовано сутність прав національних меншин і етнічних груп та їх реалізація.
К3-48619 Європейський Союз: Справочник- путеводитель. – М.: Дел. лит., 2003. – 288 с. Довідник містить відомості про Європейський Союз, його органи, права, механізми, а також різні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики. Видання має додатки з статистичними даними. Довідник розрахований на студентів і викладачів вузів, працівників ЗМІ та широке коло читачів.

Упродовж останнього десятиліття зазнали відчутної трансформації відносини України з НАТО. В “Декларації про державний суверенітет” (1990 р.) Україна чітко заявила про свій намір в майбутньому стати нейтральною країною. А в “Основних напрямках зовнішньої політики України” (1993 р.) позаблоковість визначалася однією з домінант зовнішньої політики. Але з часом проявилися нові тенденції світового політичного розвитку, які зумовили перегляд відносин України з організацією. Розпад соціалістичного табору та зникнення Організації Варшавського Договору (ОВД) зумовили трансформацію НАТО. Вона значною мірою позбулася конфронтаційного характеру і стала більш відкритою. Прискорило еволюцію зовнішньополітичної і військової доктрини України й поступове послаблення лівих політичних сил, яке відзначається принциповим неприйняттям курсу зближення з Альянсом.

Комплекс названих обставин стимулював пошуки нової стратегії по лінії Україна-НАТО. У січні 1994 р. Альянс звернувся до всіх країн, які об’єднані в НБСЄ, з пропозицією взяти участь у програмі “Партнерство заради миру” (ПЗМ). В рамках цієї програми

передбачалась участь позаблокових країн в діяльності політичних і військових органів у штаб-квартирі НАТО. Спеціально обумовлювалось, що кожна позаблокова країна може укладати з Альянсом окремий документ із конкретними заходами, які були готові здійснювати обидві сторони. Україна приєдналась до ПЗМ 8 лютого 1994 р., першою з країн СНД.

Співпраця України з Альянсом ґрунтується на багатьох документах. Передусім, це Хартія про особливе партнерство між Україною й НАТО, підписана 9 липня 1997 р. у Мадриді (її підписали, з одного боку, глави шістнадцяти держав-учасниць та Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана, з другого боку, Президент України Л.Кучма). Обидві сторони брали на себе зобов’язання розширити співпрацю і розвивати стосунки особливого партнерства, які сприятимуть забезпеченню більшої стабільності у Центральній і Східній Європі. У 2002 р. Президент України оголосив про можливість і бажаність вступу до НАТО (грудень 2002 р.), був прийнятий план дій Україна-НАТО, який базується на ідеї більш тісного зближення.

Співробітництво України з Північноатлантичним альянсом розгортається в різних сферах. Україна бере активну участь у багатьох

заходах, передбачених програмою “ПЗМ”, зокрема, у спільних військових навчаннях. У серпні 1997 р. на Чорному морі було проведено спільні маневри з НАТО під назвою “Sea-breath – 97”. У 1999 р. на Яворівському військовому полігоні відбулися комплексні багатонаціональні командно-штабні навчання “Щит миру – 99”, в яких брали участь військовослужбовці 15 країн (у тому числі Великобританії, Італії та США).

Найяскравішим прикладом співпраці є безпосередня участь контингентів збройних сил України в миротворчих акціях під загальним керівництвом НАТО, зокрема, у Боснії і Герцеговині (з липня 1992 р. у таких акціях брало участь понад 9 тис. українських військовослужбовців

	К2-96253 Гудби Д. Стратегия стабильного мира. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности / Д. Гудби, П. Бувальда, Д. Тренин. – М.: Междунар. отношения, 2003. – 208 с. Книга написана трьома дослідниками – американцем, західноєвропейцем та росіянином, які представляють три центри "Співтовариство безпеки", що включає Північну Америку, Європейський Союз та реформовану Росію. Створення такого співтовариства, яке розглядається як початкова форма стабільного миру, вважається реальною метою.
К2-108912 Кашкин С.Ю. Европейское оборонное сотрудничество: Документы и комментарии / С.Ю. Кашкин, П.А. Калиниченко. – М.: ООО «Профобразование», 2004. – 72 с. Видання цікаве для юристів і політиків, військовослужбовців, курсантів воєнних навчальних закладів і студентів. У ньому зібрані документи, частково перекладені вперше, а також ті, що видавалися незначними тиражами. Вони дають досить повну та об’єктивну картину воєнно- політичної інтеграції в Євроатлантичному регіоні.
	К2-112480 Баймуратов М.А. Международно - правовые аспекты становления и развития европейской системы безопасности на пороге ХХІ века / М.А. Баймуратов; А.А. Делинский.- Одесса: Юридічна література,2004. - 184 с. У представленій монографій досліджуються актуальні питання становлення та розвитку європейської системи безпеки на порозі ХХІ ст. Розглядаються проблеми конституювання сучасної системи міжнародного права, аналізуються процеси інституціоналізації компонентів регіональної системи міжнародної безпеки в Європі, місце та роль України у формуванні сучасної системи європейської безпеки. Дослідження розраховані на наукових працівників, викладачів, аспірантів і студентів вузів.
К2-114400 Федуняк С.Г. Європейські виміри безпеки на пострадянському просторі/С.Г. Федуняк.- Чернівці: Рута,2005.- 336 с. Монографія розглядає процес створення інтегрованої системи безпеки в Європі і на пострадянському просторі у контексті процесів трансформації міжнародної системи діяльності провідних інститутів і держав. У ній проаналізовано чинники, які впливають на формування системи безпеки, а також політику провідних міжнародних інститутів і найвпливовіших держав. Визначено роль і місце України в системі безпеки.
	К2-114418 Храбан І.А. Система європейської безпеки і напрями воєнно-політичної інтеграції Ураїни до її структур: Моногр./І.А. Храбан.- К.: Варта,2005.- 544 с. У монографії систематизовано категоріально-понятійний апарат теорії і практики забезпечення національної і міжнародної безпеки. Важливе місце відведено питанням специфіки геостратегії низки провідних держав світу і ролі основних міжнародних організацій, на основі яких формується система європейської безпеки. Розглянуто їхні відносини з Україною та окреслено основні напрями її входження до створюваної системи безпеки європейського континенту. Монографію розраховано на науковців, політиків, викладачів, слухачів, студентів.

Найголовніша особливість української геополітики полягає в її багатовекторності. Протягом тривалого часу, що вимірюється століттями, Україна, яка розташована в географічному центрі Європи, була позбавлена природного для неї європейського напряму розвитку й навіть самої державності. Знаходячись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна просто не може не розвивати тісні відносини з усіма державами цих регіонів.

Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вибору. Для нашої молодої держави, яка формує свій новий соціально-політичний, економічний і культурний імідж, він був не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а ставав найважливішим засобом і орієнтиром для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього українського суспільства.

К2-95778 Гальчинський А.С. Україна на перехресті

геополітичних інтересів / А.С. Гальчинський – К.:

Знання України, 2002. – 180 с.

Розглядається комплекс геополітичних інтересів, що формуються у зв’язку з проголошенням та реалізацією стратегії України. Основна увага зосереджується на трикутнику інтересів: країни ЄС – США – Росія і місце у цьому трикутнику України.

К2-104753 Василенко С.Д. Європейський вибір України: Монографія / С.Д. Василенко. –О.: Видавінформ ОНМА, 2003. – 212 с.

У монографії розглядається геополітика, яка в умовах розбудови незалежної України набуває важливого теоретичного і практичного значення, аналізуються процеси євроінтеграції України, що стосується європейського вибору української держави на сучасному етапі. Досліджуються проблеми розвитку загальноєвропейського політичного процесу, формування європейського вектору

української геополітики, інтеграція України в європейські структури. Монографія буде цікавою для професійних політиків, дипломатів, науковців, політологів.

К2-104543 Михальченко М. Україна як нова історична реальність: Запасний гравець Європи. – Дрогобич:Відродження, 2004. – 488 с.

Розглядаються загальні проблеми пізнання сучасних суспільств у світлі системно-цивілізаційної методології.