Стародруки XVI-XVII ст.

Крім українських першодруків (див. попередній розділ), є у зібранні низка найцінніших кириличних видань кінця XVI ст., які випустили наступники Івана Федоровича – керівники та працівники заснованої ним в Острозі друкарні; серед них, можливо, був і соратник першодрукаря Петро Мстиславець. Тут побачили світ Книга о постничестві Василія Великого (1594) і Маргарит Іоанна Златоустого (1595), а також книги, автором або упорядником яких був видатний діяч Острозької академії Василь Малюшицький (Суразький), керівник острозької друкарні у 1586-1598 рр. Серед них – твір О єдіной істинной православной віре та Правило істинного живота христіанского, за основним змістом – Псалтир з возслідуванням (обидва видання – 1598 р.). Звернемо увагу також на Книжицю (1598) – збірник з десяти розділів, який складають вісім послань патріарха Мелетія Пігаса, одне послання князя Костянтина Острозького і ще одне послання – до самого князя й «усіх христіан православних». Цей невеличкий твір, «написаний прозоро, логічно, переконуюче»¹, - один з малих шедеврів Івана Вишенського, єдина прижиттєва публікація видатного українського письменника, полеміста і сатирика.

Українська друкована книга XVII ст. репрезентована в колекції ХДНБК виданнями Львова та Києва, Дермані, Крилоса, Новгорода-Сіверського, Почаєва, Рохманова, Стрятина, Уніва, Чернігова.

В колекції є такі рідкісні пам'ятки, як дерманський Октоїх 1604 р. (видання містить, поряд із церковнослов'янськими, українські тексти, віршовані та прозові),

Євангеліє учителноє 1606 р. з друкарні Гедеона Балабана у Крилосі (поблизу Галича) – видання, де вперше в історії східнослов'янського книгодрукування з'явилися пов'язані з текстом сюжетні ілюстрації (одна з двох, які створені за мотивами притчі про блудного сина, - копія гравюри Альбрехта Дюрера);

Требник того ж року з іншої балабанівської друкарні – у Стрятині, маєтку Федора Балабана (поблизу м. Рогатина). Поряд із елементами українського народного мистецтва, відзначимо в оздобленні цих видань й західноєвропейські ренесансні елементи, особливо у крилоському друці, в орнаментально-фігурних композиціях з ініціалами, графіка яких подібна антикві.

Як відомо, обладнання й частина матеріалів стрятинської друкарні були придбані бл. 1615 р. архімандритом Києво-Печерської Лаври Єлисеєм Плетенецьким – засновником славнозвісної Лаврської друкарні. В колекції ХДНБК – два примірники першого її фундаментального, вишукано оздобленого видання – Анфологіона (Мінеї святкової) 1619 р. – збірника святкових служб, перекладачами з грецької та редакторами якого були видатні українські вчені й письменники Іван Борецький, Захарія Копистенський і Памво Беринда. Видання відкривається передмовою Єлисея Плетенецького і містить серед інших служби святим Феодосію Печерському, Антонію Печерському, митрополитові Петру, великому князю київському Володимиру, князям Борису та Глібу, а завершується післямовою Памви Беринди, діяча вітчизняної науки та культури, який поєднував у своїй особі духовного письменника, поета, перекладача, вченого-лексикографа, педагога, редактора, гравера, друкаря. Деякий час він виконував обов'язки керівника Лаврської друкарні.

Є й такі видання, як Слова на латинов Максима Грека (бл. 1619) – перша публікація двох релігійно-полемічних трактатів визначного православного богослова, філософа, письменника і публіциста; Книга о вірі єдиной, авторство якої приписують Захарії Копистенському, і Служебник (обидва – 1620). Як поліграфічний шедевр оцінюються істориками вітчизняної книги Бесіди на 14 посланій Апостола Павла Іоанна Златоустого (1623), цей переклад було виконано в острозькій Академії, відредаговано Памвою Бериндою та супроводжено його оригінальними віршами «На Златоустого толкованіє посланій» і «На Павла...».

Відзначимо також Номоканон, сиріч Законоправилник (1624), Поученія аввы Дорофея і Царю Юстініану <...> главізны поучителны діакона Агапіта, редактор цього перекладу – Петро Могила (обидва – 1628), Тріодь цвітна (1631) – видання церковнослов'янською та українською мовами; ПАТЕРІКОN, abo Ziwoty ss. oyców pieczarskich Сильвестра Косова (1635) – версія Києво-Печерського Патерика старопольською мовою (перше слово назви – грецькою), за оцінкою дослідників, первісток української барокової агіографії²;

Євангеліє учителноє, переклад з церковнослов'янської на українську Мелетія Смотрицького (1637); Тріодь пісна (1648), Служебник (1653), Патерік, или Отечник Печерскій (1661), Пречестныи акафісты (1677), Мінея общая (1680), Полуустав (1682), Псалтыр и Новый Завіт (1692), Євангеліє (1697), Псалтирь с кратким толкованієм (1697), Октоїх (1699). З цієї друкарні вийшли перші видання творів найвидатніших українських духовних письменників XVII Петра Могили, Інокентія Гізеля, Лазаря Барановича, Йоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Дмитра Туптала та ін.

Стародрук великої історико-культурної цінності – перше (1661 р.) видання Києво-Печерського Патерика – літературної пам'ятки Київської Русі (вийшов під назвою Патерік, или Отечник Печерскій). Текст надруковано у редакції, на якій помітно позначився вплив бароко – провідного напряму в українському письменстві XVIІ-XVIII ст. Книга ілюстрована (47 гравюр). Є також її передрук 1678 р. На майстерних гравюрах у цих виданнях відтворено найзначніші події в житті святих отців печерських, знаходимо тут види точасного Києва, зображення Печерського монастиря, а також зображення дивовижних чудовиськ, «нечистої сили», яка намагалася спокусити печерських праведників. Велику художню цінність мають інші оздоби – заставки, кінцівки, графічні композиції з ініціалами – орнаментальні та сюжетні.

Неабияку цінність становлять і лаврські видання Синопсису 1670-х рр. - наукової праці і одночасно першого підручника з вітчизняної історії. Автором книги ймовірно був богослов, філософ і педагог, ректор Києво-Могилянської колегії Інокентій Гізель. Як і у значної частини вітчизняних стародруків, повна назва цієї книги складається з кількох десятків слів, наведемо перші її рядки: «Синопсис, или Краткоє собраніє от разных літописцев: о началі славяно-россійского народа и первоначальных князех Богоспасаемаго града Кієва, о житіи святаго благовірного великаго князя кієвскаго и всія Россіи первійшаго самодержца Владиміра и о наслідниках благочестівыя державы его...». Слід зазначити, що ідеологія цього твору повністю зорієнтована на політичні інтереси тогочасного російського уряду.

Зберігається у ХДНБК і книга Інокентія Гізеля Мир с Богом чоловіку (лаврське видання 1669 р) – твір, який «дає багатющий матеріал для характеристики українського суспільства другої половини XVII ст.» і є «цікавим свідком моральних понять кола найосвіченіших людей»³ тогочасної України.

У колекції ХДНБК репрезентовано усі провідні твори Лазаря Барановича (світське ім'я - Лука; бл. 1615, за ін. даними 1620-1693), Йоаникія Галятовського (поч. XVII ст. – 1688) та Антонія Радивиловського (1620-і - 1688).

Книги Лазаря Барановича – це збірники проповідей Меч духовный (1666) і Трубы словес проповідних (1674), польськомовна поетична збірка Lutnia Apollinowa (Аполлонова Лютня, 1671). До складу останньої входять численні твори духовної поезії, морально-дидактичні вірші, а також пейзажні поезії, описи природних явищ, чотирьох пор року, патріотичні вірші, де йдеться про визвольну боротьбу українського народу й висловлюється думка про можливість й необхідність порозуміння, відновлення дружби між двома братерськими народами – українським та польським.

Серед книг Йоанікія Галятовського – збірник проповідей Ключ разумінія (1659), який містить й трактат з теорії духовного красномовства під назвою «Наука, албо Способ зложення казаня»; другий, додатковий том Казань (тобто проповідей, 1660), великий полемічний твір Месіа правдивий (1669), написаний книжною українською мовою, пізніше виданий автором й польською мовою (1672).

Також українською мовою написані основні твори Антонія Радивиловського – величезні книги святкових казань Огородок Маріи Богородицы (1676. 1128 с. основного тексту; книга завершується віршами про її друкування) та Вінец Христов, з проповідій неделних, аки з цвітов рожаных, на украшеніє православно-кафолической святой восточной Церкви сплетеный (1688.544 арк. основного тексту). На думку автора, як троянда приваблює своєю красою людину і та стає нездібною на «злыє гуморы», так і євангельскі слова відводять людину від гріхів, лікують, «лагодять» її душу. «...Рожаный Христов вінец не єст без тернія, бо й такую в себі замыкаєт науку, которая сердца грішников колет як остроє терніє» (з «Предословія до чителника православного»). Антоній Радивиловський звертається й до сучасних тем, аналізуючи соціальні протиріччя тогочасного українського суспільства, є серед цих проповідей і патріотичні «Слова часу війни» - про боротьбу нашого народу з турецькими й татарськими загарбниками.

Завершуючи огляд лаврських видань XVII ст., слід зазначити, що майже усі вони – дійсно мистецькі твори друку, серед них є поліграфічні шедеври світового значення.

В 1628-1630 рр. у Києві працювала також друкарня Спиридона Соболя, білоруса за походженням, з ім'ям якого пов'язані перші спроби використання мідьориту (гравюри на металі) в українских кириличних друках. Діяльність цього діяча книги репрезентують Лимонар, сиріч Цвітник (1628) – нова редакція давнього слов'янського перекладу твору візантійського письменника кінця VI - VII ст. Іоанна Мосха та Апостол (1630) – видання, до складу якого входять також аркуші, надруковані Соболем бл. 1638 р. у Могильові – рідному місті друкаря (від'їзд його з Києва був пов'язаний із переслідуваннями з боку лаврських колег-конкурентів).

Найдавнішими виданнями українських мандрівних друкарень XVII ст., що зберігаються у ХДНБК, є складені й видані Кирилом Транквіліоном-Ставровецьким – відомим українским духовним письменником, філософом, проповідником та педагогом – Зерцало богословіи (Почаїв, 1618 ) та Євангеліє учителноє, яке вийшло 1619 р., у селі Рохманові на Волині. Обидва видання належать до видатних пам'яток вітчизняного книжкового мистецтва. Як вважає академік Я.Д. Ісаєвич, ці перші книжки Ставровецького на його замовлення друкував Тимофій Вербицький, якого сучасники називали «майстром художества печатного»⁴.

Львівські кириличні видання XVII ст. представлено в колекції друками Ставропігійського Успенського братства, Михайла Сльозки, друкарні при монастирі св. Юра.

Технічною основою братської друкарні стало придбане львівянами обладнання та матеріали, які належали першодрукареві Івану Федоровичу. Дошки федоровських гравюр використовувались тут протягом двох століть.

З братської друкарні вийшли Книга о священстві Іоанна Златоустого (1614),

Собор в богоспасаємом граді Вільни бывшій (1614) – публікація постанови Собору, який проводився київським митрополитом Йосифом у 1509-1510 рр. і ухвалив рішення щодо осудження правителів, які зловживають правом патронату над церковними установами, заборонив купівлю посад духівництвом. Брошура вміщує й перший друкований археографічний опис історичного документу – оригіналу цієї постанови з печатками – митрополита і єпископів. Є в колекції також книги наступних десятиліть – чудово ілюстровані Октоїх (1630), Євангеліє (друкар Михайло Сльозка на замовлення братства, 1636), Орологіон, сиріч Часовник (Часослов, 1642; є також його передрук 1726 р.), Служебник (друкар Семен Ставницький, 1666).

У числі друків Михайла Сльозки – Апостол (1639), Тріодіон, си єст Трипіснец (Тріодь цвітна, 1642), прижиттєві видання творів Йоаникія Галятовського, надзвичайно популярних у XVII ст.: друге видання Ключа разумінія (1663) – основний корпус проповідей та додаткові «казаня» в одному томі; третє видання цього твору з «поправками» автора та новими «придатками» (1665) і ще один великий збірник проповідей, які об'єднані темою Богородиці та Її чудес, – Небо новоє (1665) . Ця книга розповсюджувалась також у перекладах польскою та російською мовами.

З друкарні при монастирі св. Юра, заснованої львівським єпископом Йосифом Шумлянським, вийшов Ірмолой, си єст Осмогласник, от старых рукописанных екземплярей исправленный (1700) – перший східнослов'янський нотний друк.

Львівські польськомовні видання XVII ст. представлені у фондах ХДНБК продукцією друкарні єзуїтського колегіуму (діяла від 1642 р.) та друкарні Яна Шеліги (1618-1620, 1625-1636 рр.), відомого польського друкаря, який працював також у Кракові та Ярославі, на Львівщині – у Добромилі й Яворові. Серед колегіумних друків зустрічаємо й латинські та двомовні видання, у т.ч. з церковнослов'янським текстом, але набраним латинськими літерами (книга уніата Кипріяна Жоховського Colloquium lubelskie, бл. 1680).

У колекції є кілька видань, надрукованих кириличним і латинським шрифтами в Новгороді-Сіверському та Чернігові (друкарня Лазаря Барановича в Новгороді-Сіверському, діяла з 1674 р., переведена 1679 р. до Чернігова; згодом – друкарня Троїце-Іллінського монастиря), Уневі⁵ (друкарня Успенського монастиря). Це – твори духовної літератури, які супроводжуються творами емблематичної (гербової, «геральдичної») поезії, панегіриками магнатам, церковним та освітнім діячам тощо. Серед найзначніших чернігівських друків – друге видання популярної серед читацьких кіл того часу книги Дмитра Туптала Руно орошенноє (1683)⁶, Тріодіон (Тріодь цвітна, 1685), великий польськомовний твір Іоаникія Галятовського, спрямований проти єретиків, – Alphabetum rozmaitym heretykom niewernym (1681). Є в колекції й новгород-сіверські видання інших полемічних трактатів, написаних проти єзуїтів: Nowa miara starey wiary (1676) Лазаря Барановича та Stary kośćiól zachodni (1678) Іоаникія Галятовского. Відомо, що Іоаникій Галятовський звертався до царя із проханням виділити кошти на видання цього твору, написаного українською книжною мовою, однак підтримки у Москві не одержав і видав книгу польською мовою, з присвятою Лазарю Барановичу.