Особовий архівний фонд
Козовой Вадим Маркович

Козовой Вадим Маркович (28.08.1937 – 22.03.1999), російський поет, перекладач, есеїст

  Біографічна довідка

Вадим Маркович Козовой народився в Харкові 28 серпня 1937 р. в родині службовців. Батько – історик, політолог-«міжнародник», кандидат історичних наук, лектор; мати – за фахом архітектор, працювала в Харківському відділенні інституту «Теплоелектропроєкт». Повертаючись із матір’ю з евакуації до Харкова, шестирічний Вадим потрапив на станції під вибух снаряду. Тільки майстерність лікарів повернула дитину до життя. Проте внаслідок цього випадку він утратив частину ноги й око.

1954 р. Вадим Козовой закінчив у Харкові середню школу із золотою медаллю й, успішно склавши іспити в МГУ, став студентом історичного факультету. Під час проведення в Москві VI-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (1957 р.) В. М. Козовой був арештований за звинуваченням в участі в неофіційному гуртку «Спілка патріотів Росії». Це була так звана «справа Краснопєвцева», або «справа молодих істориків». Козового засуджено на вісім років (КК РРФСР ред. 1926 / ред. 11.01.1956, Особл. ч., ст. 5810). Відбував покарання в мордовських таборах до 1963 р. включно. В цей час познайомився з Іриною Іванівною Ємельяновою, дочкою Ольги Івинської, близької подруги російського поета Бориса Пастернака. 1964 р. І. Ємельянова стала дружиною В. Козового. У цьому шлюбі народилися двоє синів – Борис (1965 р.) та Андрій (1975 р.).

У таборах Вадим Козовой захопився французькою мовою (яку вивчив досконало) та літературою. Після повернення до Москви Вадим до 1968 р. працював у Музеї культур Сходу, при тому його захоплювала літературна діяльність. Уже 1967 р. він підготував до друку коментоване французьке видання «Роман про Тристана та Ізольду» й опублікував переклади з Анрі Мішо, а 1973 р. – з Рене Шара. 1976 р. майже цілком переклав, прокоментував та підготував до друку том есеїстики Поля Валері «Про мистецтво». Відтак перевидав з коментарями та статтею збірку Бенедикта Лівшиця «Від романтиків до сюрреалістів» (1970 р.), вперше опублікував переклади російською з Лотреамона, А. Рембо та С. Маларме (1980–1981 рр.). У Лозанні (Швейцарія) 1978 р. вийшла збірка віршів Козового «Грозова відстрочка». 1974 р. В. Козовой став членом Французького ПЕН-центру.

17 лютого 1981 р. на запрошення Р. Шара В.М. Козовой виїхав до Франції для лікування старшого сина Бориса. Про це клопотала не лише літературна громадськість, але й французькі високопосадовці. Через чотири роки до нього приєдналася дружина з молодшим сином. 1987 р. В. Козовой отримав французьке громадянство. У Парижі він працював у Національному центрі наукових досліджень (CNRS). Був близький з А. Мішо, Р. Шаром, М. Бланшо, Ж. Ґраком, П. Сувчинським, Ж. Дюпеном, М. Деґі, Ж. Ніва, Ж.-К. Маркаде. Видав збірки «Геть від пагорба» (1982 р.), «Поіменне» (1988 р.), книгу вибраних віршів паралельно російською і французькою (1984 р.). Виступав з літературними читаннями, співпрацював із періодичними виданнями. Нагороджений Орденом літератури та мистецтва Франції (1985 р.).

У Москві вийшов друком збірник його програмних есеїв про шляхи російської поезії у її зв’язку з європейським модернізмом і катаклізмами XX ст. «Поет у катастрофі» (1994 р.).

Вадим Козовой помер у Парижі 22 березня 1999 р. Посмертно в Росії та Франції надруковані його твори, вийшла збірка пам’яті поета й перекладача «Твій нерозхитаний світ» (М., 2001).

 

Час надходження справ фонду : 2000–2003 рр.
Походження справ фонду : матеріали надійшли від І. І. Ємельянової, вдови В. М. Козового.

Особові фонди
у ХДНБ ім. В. Г. Короленка

Власова-Валуєва О. Д.

Габель М. О.

Демідов Г. Г.

Євтушенко Є. О.

Єщенко М. О.

Зельдович М. Г.

Каганов І. Я.

Кленовський Д. І.

Козовой В. М.

Лейбфрейд О.Ю.

Муратов І.Л.

Романов П. І.

Яновська Л.М.

 

Інші архівні
фонди, колекції

Меморіальний фонд ХДНБ