Новини та події

20 квітня цього року виповнилося 120 років від дня народження письменника, поета та кіносценариста Гео Шкурупія. Цій події була присвячена тематична книжкова полиця «Лідер українського літературного авангарду», яку для співпрацівників бібліотеки організували та провели соціокультурний центр та відділ «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка.

Уже багато років пройшло з того часу, коли читачі знаходили на сторінках газет і журналів, бачили на обкладинках книг ім’я Гео Шкурупія. А в двадцятих ― на початку тридцятих років минулого століття воно зустрічалося часто. Важко уявити творчий диспут чи будь-яку публічну літературну дискусію тих літ без футуристів, передусім Михайля Семенка та Гео Шкурупія.

Молодий, гарячий, пристрасний письменник називав себе «королем футуропрерій» ― саме так було зазначено на обкладинці його першої поетичної збірки Психетози», що вийшла друком 1922 року. Він щоразу кидався в бій, намагаючись дощенту рознести своїх літературних супротивників, адже вже мав чималий досвід поета, прозаїка, критика ― завжди гострого та дошкульного, а часом й абсолютно нестримного.

Творчий шлях Гео Шкурупія позначений невтомними шуканнями: від раннього захоплення футуризмом до реалістичної простоти, від формальних експериментів до глибокого проникнення в характер і психологію героя. Перша збірка віршів була типово футуристичною, де зміст вірша стояв на останньому місці, а загалом домінувала авторська настанова на самоцінне слово, вишуканий, а часто й просто протиприродний образ. Якомога більше всіляких вивертів ― це здавалося молодому авторові єдино необхідним у поезії.

Різні душевні порухи людини для футуристів не мали жодних цінностей та категорично відкидалися. Намагаючись радикально раціоналізувати вислів, вони сподівалися «автоматизувати» все, у тому числі людські емоції. У своїх віршах автор не визнавав розділових знаків, часто відмовлявся від заголовних літер, вважаючи це однією з ознак «революційності». Для української літератури футуризм був явищем не надто органічним, а захоплення ним ― короткочасним.

З 1925 року, не полишаючи писати вірші, Шкурупій почав виступати і як прозаїк. Письменник домагався конкретності й простоти, уважно приглядався до нових людей, прагнув зображувати своїх героїв у всій їхній глибині, силі та слабкості. «Найбільше нас цікавить людина», ― писав Гео і в створенні живого, повнокровного образу бачив основне призначення літератури. Він належав до числа тих письменників, які активно включилися в процес творчого пошуку, та всіляко дбав про те, аби сторінки його книг палали жаринами слів, щоб творчість, якій він віддавав усі сили своєї душі, весь запал свого гарячого серця, була бентежною й пристрасною. Він любив міцне, вагоме слово і найбільше ненавидів байдужість. Він шукав і помилявся, боровся та експериментував.

Письменницький доробок Гео Шкурупія становить незаперечну художню цінність, а краще з нього витримало іспит часом: «Проза. Т. І: Новели нашого часу» (1931); романи «Двері в день» (1929) та «Жанна батальйонерка» (1930); збірка «Монгольські оповідання» (1932). Останнє видання ― роман «Міс Андрієна» ― побачило світ 1934 року. Невтомні художні пошуки Гео Шкурупія, як і творчість багатьох його ровесників, стали своєрідними дверима в новий день української літератури.

Тематичні виставки Соціокультурний центр Промоція читання